Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

наших речах… Нехай стежать скільки їм завгодно, я не боюся. — Василеві хотілося вселити в свого співрозмовника впевненість.

— Дивіться, з гестапо жарти кепські! — відповів Вебер. — Тепер про інше: ми надумали не зливатися з другою підпільною групою. Не тому, що ставимо іншу мету, — ні, тепер у всіх нас одна мета: боротися проти фашизму. Але таке об'єднання може накликати біду. Ми не знаємо, чи добре вони законспіровані. Мені здається, буде доцільно вам познайомитися з керівником тієї групи і, коли вважатимете за потрібне, особисто підтримувати з ними зв'язок.

— Хто ж він, цей таємничий керівник, і як я зможу встановити з ним зв'язок, якщо буде треба? — поцікавився Василь.

— Звуть його Герман, прізвища не знаю. Працює в трамвайному депо, майстер по ремонту. Наскільки мені відомо, був комуніст. Зустрітися з ним ви можете на одній з наших конспіративних квартир. Призначте час, і я приведу Германа.

— Ви казали йому про мене? Він хоче зустрітися зі мною?

— Казав, не називаючи вашого прізвища. Натякнув, що є така людина, і тільки. Він сам попросив познайомити його з вами.

— Ну що ж, можна зустрітися. Наступного тижня в понеділок, годині о дев'ятій вечора, — влаштовує?

— Цілком.

— Скажіть адресу. — Василеві дуже хотілося мати зв'язок з підпільною групою, в якій діяли комуністи і соціал-демократи. Вебер назвав адресу, Василь повторив її в думці, запам'ятовуючи.

— У вас усе? — спитав він.

— Ні, не все. — Вебер глянув довкола і, впевнившись, що поблизу нікого нема, промовив: — Один член нашої групи казав мені, що в генеральному штабі працює якийсь інженер-майор… У нього важко хвора єдина донька. Він витратився на лікарів, на ліки, і тепер йому вкрай потрібні гроші. До того ж він взагалі недолюблює націстів, і, на думку нашого товариша, можна спробувати підкупити його. Як ви гадаєте, чи варто нам зробити це? Майор хоч і обіймає скромну посаду в генеральному штабі, але має доступ до важливих справ…

— Не знаючи всіх обставин, мені важко що-небудь порадити. Ясно одне: мати свою людину в такій установі, як генеральний штаб, надзвичайно важливо, і тому варто ризикнути, тільки дуже обережно. Прошу сповістити мене про наслідки ваших переговорів з цим майором.

— Авжеж!.. І ще одне. Ми з вами не можемо часто зустрічатися, от я й подумав — чи не варто вам стати членом берлінського тенісного клубу, до якого належу і я. Там ми могли б разом грати, непомітно поговорити або хоча б призначити побачення.

— Добре, я довідаюся про це у своїх співвітчизників-американців і за їхньою допомогою вступлю до тенісного клубу. А якщо не пощастить стати членом клубу, спробую роздобути дозвіл на постійну гру.

— А взагалі нам не завадило б мати зв'язкового, — сказав Вебер. — По-моєму, Мюллер, ваш садівник, — людина підходяща.

— Можливо. Дайте мені час познайомитися з ним ближче. Скажіть, Вебере, як у вас в організації з грошима, чи не треба допомогти?

— Як вам сказати? — Вебер зніяковів і зам'явся. — У нас великих витрат нема… До того ж усі члени нашої групи працюють і живуть більш-менш непогано. Серед нас є навіть один власник трикотажної фабрики. Він заробляє добрі гроші, поставляючи підшоломники для солдатів фюрера…

— В такому разі вислухайте мене. Окрім того, що я представник нафтової компанії, я ще торгую дефіцитними товарами — кавою і сигаретами. Це дає мені чималі додаткові прибутки, і я можу допомогти вам грошима. Ви платите за конспіративні квартири, збираєтесь друкувати листівки, хочете вести переговори з майором — та хіба тільки це! І все потребує грошей. У мене в гаманці близько трьох тисяч марок, я їх дам вам зараз, а наступної зустрічі принесу ще. — Василь вийняв гроші і поклав на лаву між собою і Вебером. Той узяв їх і швидко сховав у кишеню.

Вони попрощалися біля виходу з парку. Василь на таксі, Вебер трамваєм повернулися в місто.

Василь сказав Веберові правду: йому велося добре. У гамбурзький порт прибували один за одним танкери з нафтою, пароплави із зброєю, авіаційними моторами, цинком, оловом та іншими гостродефіцитними матеріалами. Багато з них привозили товар і для містера Кочека. Більшу частину кави й сигарет Карл Бремер продавав на місці, меншу — доставляв у Берлін. Бремер уже двічі приїжджав до Василя і привозив виручку в доларах, щоразу одержуючи три відсотки комісійних. А Василь надсилав Джо Ковачичу в Париж його частку. У відповідь віце-консул дякував Василеві в листах.

Щоб звернути увагу властей на свої побічні заробітки, Василеві довелось орендувати невеликий склад у самому Берліні і перевезти туди товари, що надходили з Гамбурга, завести клієнтуру, збувати каву і сигарети. Звичайно в Берлін прибував товар, що пройшов через митницю, яка видала на них квитанції про сплату мита.

Літо було в розпалі. Місто задихалося від бензинового чаду й духоти. Зате в потсдамському особняку — благодать: чисте повітря, прохолода. Мюллер справді був прекрасний садівник. Невдовзі пан Кочек став власником чудового саду і квітника. Старий садівник щоранку присилав Лізі букет свіжих троянд.

Якось увечері Василеві подзвонив О'Кейлі і попросив його вранці завітати в консульство. «Хочу передати вам деякі доручення вашого патрона і розповісти новини», — сказав генеральний консул.

Уранці, не заїжджаючи в контору, Василь вирушив прямо в американське консульство.

О'Кейлі прийняв його підкреслено привітно, поцікавився, як справи, і тільки тоді подав Василеві запечатаний конверт, сказавши, що листа одержано через дипломатичну пошту.

Василь хотів був сховати конверт до кишені, щоб прочитати листа пізніше, але О'Кейлі ввічливо зупинив його:

— Я прошу вас прочитати листа тут і повернути його мені. Даруйте, але так заведено: папери, одержані через дипломатичну пошту, виносити з консульства не дозволено.

Лист був від Адамса. Той сповіщав Василя, що його припущення щодо можливого воєнного конфлікту між Італією і Абіссінією стверджуються повністю. Великі держави, мабуть, стануть на позицію невтручання. В американському сенаті підготовлено проект постанови, яка забороняє підданим Сполучених Штатів продавати озброєння і стратегічну сировину країнам, що воюють між собою. Шеф пропонував своєму представникові виїхати в Женеву, причому прибути туди