Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

Розділ 36

Я розплющила очі, і перше, що побачила, — це чотири пари сповнених подиву очей, що дивилися на мене, не моргаючи.

Дивна легкість і пульсуюче світло відчувалося в грудях. Поглянувши вниз, я зрозуміла, чому вони так шоковано дивляться: замість мого звичного пошарпаного одягу, на мені була біла сяюча сукня, легка й блискуча, мов виплетена зі світла. Такий одяг міг би належати хіба що давній богині з легенд.

— Я що, тепер, типу... Афіна? — промайнуло в голові.

Рубер повільно проковтнув клубок у горлі:

— Каті... ти...

— Ви не повірите, якщо я розкажу.

Сапір, оглядаючи мене з голови до ніг, хрипко додав:

— Звучить божевільно, та... Очі кажуть, що ти... ти схожа на...

— На Елемент, — проказав Емер, ледь стримуючи хвилювання.

— Так. Але ж це... — заговорив Топаз.

— Неможливо? — я підхопила з усмішкою.

Вони дивилися на мене, наче чекаючи пояснень. Я стисло кивнула:

— До світанку я буду Solisvera — Елементом, що розсіює темряву своїм світлом. Вартовим, якому не потрібне злиття для активації сили. І в мене для вас є ще одні хороші новини.

Зробивши крок до них, я відчула, як у грудях світиться нове сяйво, що Величні сховали в мені. По черзі я торкнулася кожного з них, спрямовуючи білий промінь до їхніх кристалів, які засвітилися кольоровими спалахами — червоним, зеленим, золотим, синім. А я відчула, як їхні людські подоби теж зазнають змін, стаючи подібними мені — Божественними Елементами без потреби злиття.

— Тепер вам не потрібна моя активація, — пояснила я, відступаючи крок назад, даючи їм змогу роздивитися себе.

Рубер миттєво провів долонею по своїй новій броні, що світилася червоними відблисками, мов полум’я. Сапір із виглядом невіри дивився на зелений костюм, прикрашений прожилками зелені, Топаз обережно обвів золотаві візерунки на своїй руці, а Емер із німим подивом торкався синіх символів. Кожен із них набув величного, ледь сяючого вигляду — хай і в людській подобі, але набагато сильнішої, ніж будь-коли.

— Каті, це...

— Так, — видихнула я, милуючись їхніми змінами на мить. — Ця сила буде в нас лише до світанку, тож не гаймо часу. Нам необхідно якнайближче підкрастися до Аніони й знищити кристал у ній, тобто Адамаса. Потім настане вирішальна мить, коли я зможу ввібрати всі ваші стихії разом та стерти темряву з Ерде назавжди. Бо Скверна, віддавши всю себе йому, вже не зможе існувати окремо.

Емер стиснув кулаки, у голосі бриніла бойова рішучість:

— Ми зрозуміли... Маємо діяти швидко.

— Каті ти впевнена, що зможеш це витримати? — глянув Сапір, хвилюючись.

Я лише кивнула:

— Якщо я не зроблю цього, Ерде точно не виживе. І, можливо, й Земля... — Я обвела поглядом поля, залиті темними квітами, на яких уже повзли силуети химер. Десь там — сестра з чорним діамантом, готова нищити все. — Поспішімо. Світанок уже наближається.

Тихо сказала я, створюючи мечі з білого сяйва, готового розсікати темряву. Моєї власної сили... аж не віриться...

Так ми, п’ять Вартових Елементів, обраних Величними Коштовностями, перекинулися останніми поглядами аби завдати вирішального удару, перш ніж перші промені ранкового сонця змиють нашу божественну форму.

Ми перемістилися просто перед межею, що тепер тріщала роздроблена темрявою, ніби всередині проривалося саме серце Скверни. Крізь ці зяючі розломи я вже бачила мерехтіння Землі, якій загрожувала подібна доля.

— Вартові... Захищаймо свою Обрану тепер ще дужче, ніж завжди, — сказав Емер, і вони синхронно схилилися до мене в легкому поклоні.

— Ви... що ви робите?

— Ти зробила неможливе, Каті, — тихо відповів Рубер, вирівнюючи плечі. — А тепер іди. Ми будемо твоїми щитами, як завжди.

По цих словах вони розвернулися й помчали вперед, зриваючись на біг, аби розчищати шлях серед химер, що товклися біля межі. Я відчула, як кожен із них залишив на мені частку свого захисту — вогняний щит Рубера, земний кокон Сапіра, сонячну оболонку Топаза й оповитий зеленню захист Емера. Усе це змішалося, формуючи сяючу ауру довкола мого тіла.

Аніона не чекала: біля самої межі вона викликала щораз нові спалахи темряви, силкуючись розтрощити бар’єр остаточно. Я скочила на край поваленої колони, здійнялася трохи вгору, готуючи свій напад.

Яскравий промінь вдарив згори, зупиняючи чорну магію, що ламала межу. Вона швидко озирнулася, із змішаним виразом гніву й невіри:

— Ти-и-и... знову ти! — гаркнула вона, випустивши темну стрілу, що мчала прямо до мого серця.

Та лиш врізалася в червоний спалах — щит Рубера — і застрягла в полум’ї, повиснувши на якусь мить у повітрі, перш ніж розсипатися попелом. Я боковим зором побачила, як Рубер упав на коліна, зчепивши зуби від болю. Однак за хвилину він підвівся, вогонь на плечах спалахнув дужче, й він кинувся далі в натовп чудовиськ.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍