Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

стежити, щоб абстракція була в постійній конфронтації з реальністю. А в теоретичній економіці це дуже часто буває неможливим. Економістка Дейдра Макклоскі у своїй книзі The Secret Sins of Economics, окрім усього іншого, зважає й на той факт, що велика частина сучасної теоретичної економіки — це нічого більше, аніж інтелектуальна гра з передумовами. «Класична фраза економічної “теорії” така: “Якщо інформація симетрична, у грі панує рівновага”, або ж “якщо людина в ситуації такій, такій і такій має раціональні очікування, тоді існує економічна рівновага, на яку урядова політика не має жодного впливу,, ...Добре, а тепер уявіть альтернативний набір передумов[974]... У цьому немає нічого ані глибокого, ані вражаючого: якщо ви зміните передумови, зміняться і підсумки ... і так граємо знову, знову й знову, аж доки любі економісти не втомляться і не підуть додому ... я виразила своє захоплення чистою математикою і концертами Моцарта. Добре. Але економіка б мала досліджувати світ, а не абстрактні розумування»[975].

Економо-фокуси

У наш час багато економістів (і майже всі нефахівці) звужують поняття економіки до економетрії[976]. Однак все більше переконуємося, що економічні (й інші) модельні методи прогнозування спрацьовують «добре», коли реальність (випадково, чи за збігом обставин?) поводиться відповідно до моделей, тобто якщо вона особливо не відхиляється від минулих спостережень, на основі яких побудовано ці моделі.

Парадоксально, що зловживання математикою, принаймні в економетрії, часто призводить до затуманювання реальності. Як пише лауреат Нобелівської премії з економіки Василь Леонтьєв, «некритичний ентузіазм математичного формулювання дуже часто має тенденцію прикривати собою ключові змістові нюанси аргументації, яка ховається за фасадом алгебраїчної символіки й «упевненості» ... у жодній іншій сфері емпіричного дослідження [як в економіці] не застосовувався такий масивний та софістикований статистичний апарат з такими іррелевантними результатами ... більшість з них [економічних моделей] просто бездумно масово продукуються без будь-якого практичного застосування»[977]. На думку відомого чесько-американського економіста Яна Кменти, деякі з економетричних моделей, які використовують часові ряди, навіть «ще більше віддаляють економетрію від економіки. Наприклад, досить складно повірити, що економіст з відповідною освітою може сказати про формування ВВП лиш те, що це результат впливу часового тренду й випадкових (стохастичних) коливань»[978]. Девід Гендрі[979] дотепно критикує цей підхід, проаналізувавши вплив опадів на інфляцію у Великій Британії. Вплив цей, як виявилося, дуже вагомий. Кінцевий результат дослідження Гендрі виявився набагато вагомішим, ніж результати дослідження, у якому намагалися пояснити інфляцію за допомогою кількості грошей в обігу. Смішно, чи не так? На жаль, економічні аналізи дуже часто дають нам такі ж вартісні результати, проте щодо менш очевидно абсурдних речей. Як після цього ми маємо з’ясувати, що ці результати інтуїтивно погані, якщо наші інституції мовчать (чи ми їм ставимо неправильні питання)? Тому математика — це всього лиш важливий інструмент економіста. Однак він би мав володіти ширшими суспільно-науковими та історичними знаннями. Тільки так він може відрізнити «абсурдні речі» від «більш достовірних» каузальностей. Саме людська істота всередині нас самих відрізняє нас від комп’ютерів.

Очевидно, найгостріше економетрію критикували в 1980 р., коли Джефрі Захс, Крістофер Сімс і Стефен Голдфельд написали, що «можна зайти ще далі й проголосити, що академіки з лав макроекономістів не лише засумнівалися у конвенційних методах (макроекономічного моделювання), але буквально дискредитували їх. Практика використання економетричних моделей для прогнозування можливих наслідків окремих політичних рішень ... загалом вважається невиправданою, чи навіть головною причиною сучасних проблем»[980].

Правда важливіша за математику

Та повернімося від економетричного екскурсу назад до математики. Про математику дуже часто кажуть, що вона комплексна й незмінна, об’єктивна, не суперечлива. Смертельного удару цьому об’єктивному уявленню (яке стверджує, що можна описати всю реальність лише за допомогою кількох загальноприйнятих аксіом та правил, як слід використовувати аксіоми) завдав 1931 року уродженець міста Брно Курт Гедель. Він довів математично (дві теореми про неповноту), що в жодній із несуперечливих теорій, які використовують елементарну арифметику, ми ніколи не зможемо довести всі правдиві твердження. Простіше кажучи, не всі математичні питання можна підрахувати, знайти відповідь. Відтоді ми вже напевно знаємо, що існують сфери, які «правдиві, але недовідні». Навіть у математиці.

Один із прямих наслідків — це ще й те, що нам ніколи не вдасться довести все, що ми інтуїтивно знаємо (тобто якось відчуваємо), що це правда, проте ніколи не зможемо цього логічно довести. Очевидно, у нашої думки набагато ширший діапазон можливостей, як зрозуміти (не) правдивість тверджень, ніж методи, які можна описати формально. Результат Геделя унікальний тим, що він ударив, мов грім серед ясного неба, — і з результатами його теорем математики й філософи не можуть впоратися й до сьогодні. За словами Геделя, система може бути або неповною, або несуперечливою, або буде без логічних суперечностей, або ж не зможе описати все. Мати й те, й інше — неможливо, тому нам доведеться вибрати. І в чистій логіці діє правило, що потрібно зважати на обидва варіанти — і тут, на цьому острівці раціональності — нам доведеться змиритися з гармонією та комбінацією розуму та інтуїції, відчуття правди.

Про абстрактну (модельну, а отже, і математичну) незбагненність реального світу говорить і К’єркегор: «Можна вибудувати логічну систему, вибудувати екзистенціальну систему — неможливо»[981].

Краса не в детермінізмі й не у простоті

У ХІХ столітті панував детермінізм, тобто переконання, що розвиток світу визначений його сучасним і попереднім станами. Детермінізму складно змиритися з випадковостями, йому більше імпонує пояснювати ці прояви незнанням причин цих явищ. Ньютонівська фізика — це символ такого підходу. Квантова фізика суттєво послабила детермінізм, проте він залишився міцно зафіксованим в економіці. Зображення світу як системи рівнянь з вихідними даними та віра, що якщо нам вдасться уникнути зовнішніх потрясінь, то ми зможемо описати розвиток світу до кінця віків, — типові риси більшої частини сучасної економіки.

Однак людська поведінка досить часто — непередбачувана. Тобто детермінізм лиш частково належить до економіки, і саме в цьому полягає одна із принципових відмінностей між економікою та ньютонівською фізикою. На жаль, очікування необізнаної громадськості, часто підживлювані самими ж економістами, дещо відмінні. Економіст зі всіма своїми товстими книгами, рівняннями та похідними, Нобелівськими преміями та званнями в престижних університетах повинен вміти сказати, коли скінчиться економічна криза і які засоби — ліки — призначити, щоб вона скінчилася якнайшвидше. Та тільки це велика помилка. Економіка — це все ще наука суспільна, а не природнича чи точна, хоч інколи