Читати книгу - "Гра в бісер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Обмежуся вказівкою на ці внутрішні вади й небезпеки, вони не такі й малі, хоч за спокійних часів ще довго не загрожували б нашому існуванню. Проте ми, касталійці, залежимо не тільки від своєї моралі і свого розуму, а й великою мірою від становища в країні і від волі народу. Ми їмо свій хліб, працюємо в своїх бібліотеках, розбудовуємо свої школи й архіви, та якщо народ більше не захоче давати нам на це кошти чи не зможе через зубожіння, війну абощо, то наше життя і наші студії швидко скінчаться. Може статися, що одного дня країна почне вважати Касталію та її культуру за розкіш, на яку вона вже не має права, і, замість добродушно пишатися нами, як досі, колись погляне на нас іншими очима, назве нас трутнями і шкідниками, лжевчителями й ворогами, — ось які небезпеки загрожують нам ззовні.
Якби я спробував показати ці небезпеки пересічному касталійцеві, то мені, мабуть, довелося б звернутися насамперед до прикладів з історії, і тоді б я наштовхнувся на певний пасивний опір, на певну байдужість і нерозуміння, я б сказав, майже дитяче, інакше його важко назвати. Ми, касталійці, як ви знаєте, дуже мало цікавимось історією, а більшості з нас бракує не тільки цікавості до історії, а навіть, я б сказав, справедливого ставлення, пошани до неї. Така нехіть до вивчення світової історії, породжена байдужістю й почуттям зверхності, часто викликала в мене бажання дослідити причини цього явища, і я дійшов висновку, що їх є дві. Поперше, історичні факти здаються нам чимось не вартим особливої уваги — я, звичайно, кажу не про історію духовного поступу й культури, її ми ставимо дуже високо; ми собі уявляємо світову історію як суцільну, брутальну боротьбу за владу, багатство, землі, сировину, гроші, — одне слово, за речі матеріальні й кількісні, які, на нашу думку, треба швидше зневажати, ніж шанувати. Для нас сімнадцяте сторіччя — це епоха Декарта, Паскаля, Фробергера, Шютца, а не Кромвеля чи Людовіка XIV. Друга причина того, що ми відсахуємось від світової історії, полягає в нашому традиційному і, як мені здається, здебільшого виправданому недовір’ї до певного способу розглядати й тлумачити історичні факти, який був дуже поширений у добу занепаду і до якого ми з самого початку ставились дуже недовірливо, а саме: до так званої філософії історії, що досягла таких інтелектуальних вершин і набула такого небезпечного впливу в Гегеля, але в наступному сторіччі призвела до найгіршого фальшування історії і до виродження почуття істини. Любов до так званої філософії історії ми вважаємо однією з головних прикмет епохи духовного занепаду й посиленої боротьби за владу, тієї епохи, яку ми інколи звемо войовничою, а найчастіше — фейлетонною добою. На руїнах тієї епохи, з боротьби за подолання її духовності — чи, швидше, бездушності, — й виникла наша сучасна культура, виникли Орден і Касталія. Тепер ми у своїй Духовній гордині ставимося до світової історії, особливо до нової, майже Так, як, скажімо, аскет і пустельник з часів раннього християнства ставився до світової марноти. Історія здається нам ареною, де діють інстинкти й моди, хтивість, захланність і жадоба влади, кровожерність і насильство, руїнництво й війни,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра в бісер», після закриття браузера.