Читати книгу - "Сонячна магія"

215
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 111
Перейти на сторінку:
попереду схил, і…

— Так, так, це Голка, — перебив магопес. — Там ще будка охоронців, бачите? Ви чули, що сказав Головнокомандувач? Бардо Тодол зараз на вершині Голки! Але й мій Зубастик теж там!

Хоча ліхтарі давно залишилися позаду, підніжжя Голки було добре видно — справжня барикада похилих крижаних наростів. Далі підносився стрімкий схил, у ньому темніло кругле провалля рудника. Впритул до нього стояв будиночок, освітлений ліхтарем, поруч тупцював охоронець. Він прикладав долоню до лоба, вдивляючись у бік станції, і намагався зміркувати, що за метушня там зчинилася.

А станція вже зникла. Геб не міг зараз озирнутися, але зважаючи на те, як розширювалася тріщина, половина озера тепер звільнилася від крижаного панцира.

Снігохід не їхав, а майже летів, тільки ледь торкаючись полозами криги. Передавальний механізм вже не скрекотів, а жалібно потріскував. Рокіт пропелера перетворився на виття.

Схил наближався. Він довшав і ширшав; срібляста поверхня, що звіддаля здавалася рівною, на очах мінялася, на ній виростали пучки тріщин, крокви та виступи. Ще за мить Геб побачив смужку неба. Він устиг помітити, що воно світлішає, а далі схил заслонив усе.

Пащека рудника зіяла перед ними. Від проходу в його глибину тяглися два ланцюжки тьмяних жовтих вогників.

А протововк нарешті зважився перестрибнути тріщину.

— Стрибає! — закричав Геб. Грюон Блюмкін наліг на кермо, вивертаючи його до упору.

Лижі снігохода повернулися майже під прямим кутом. Пропелер завив, машина осіла носом, вдарилася в берег і стала дибки. Хвостову частину підняло й розвернуло до тріщини — назустріч протововку. Захрумтіли, застогнали лопасті, коли тварина вдарилася об них. Снігохід Головнокомандувача ухилився, прослизнув під днищем машини й упав у воду.

Усіх, хто був у кабіні, жбурнуло вперед крізь розбитий ковпак.

Цієї миті ранкове світло осяяло вершини, безгучною лавиною скотилося схилами й шубовснуло в озеро, розприскуючи навсібіч чорнильні краплі пітьми. І тої ж секунди тріщина досягла Голки.

Немов запущений із нелюдською силою спис, вона встромилася в берег і прорубала барикаду крижаних наростів. Завихрився білий смерч, із дзенькотом гострі скалки полетіли на всі боки, зблискуючи та виграючи в сонячному промінні. Протововк заревів, димною медузою розтікаючись по задній частині машини.

Мить снігохід стояв на прочавленій кабіні, а потім повалився набік і впав у вир поміж уламків криги. Від пасом імли, які намотувалися на пропелер, що й досі поволі обертався, повалили клуби ядучого диму. Криві ікла стирчали з корпуса машини, але одне відломилося, пішло під воду й відразу спливло, погойдуючись, зашипіло густою парою.

Розділ 14
Срібна голка

Денне світло перетворило краєвид, пожвавило похмурі схили й темні ущелини, заіскрилося в затишних долинах, осяяло вершини гір.

Геб уперся руками в коліна, встав, виплюнув сніг. Він лежав на початку широкого тунелю, що тягнувся донизу навскіс. Під срібною стелею горіли ліхтарі.

Охаючи, потираючи боки, навколо підводилися супутники.

— Чому вони влаштували станцію на льоду? — запитав Гебвін, ні до кого конкретно не звертаючись. — А як же влітку?

— Тут не буває літа, — заперечив Гагра, посміхаючись. — Тут завжди холодно, озеро завжди під кригою… Але тільки не зараз, хо-хо!

По всьому озеру гноми, перескакуючи з крижини на крижину, наближалися до Голки.

— Цілеспрямованість їх може сперечатися лише з їхньою настирливістю, — зауважив Грюон Блюмкін. Правий рукав його шкіряної куртки було порвано від манжета до самого плеча, світлі вуса відстовбурчилися, але гном однаково примудрявся мати елегантний вигляд. — Друзі мої, ми потрапили в пастку. Попереду озброєні гноми, а позаду — Голка й Бардо Тодол.

Каштелян оглянув супутників і заперечив:

— І Зубастик. Ходімо!

Мандрівники розвернулись, побігли вглиб тунелю. За їхніми спинами пролунало хлюпання мокрих чобіт, часті постріли. Кулі голосно заклацали по камінні.

Тьмяно світили ліхтарі під стелею, від срібних виступів простягнися глибокі тіні. Геб стомився — йому так і не вдалося поспати цієї довгої-довгої ночі. Він біг, важко дихаючи, раз у раз спотикаючись об каміння.

Довгий проліт вів догори. Тут стояли залізні триноги зі смолоскипами, що освітлювали похилі стіни широченного тунелю — похилого колодязя, всередині якого й розташовувалися сходи.

Позаду поспішали переслідувачі, й Каштелян скомандував:

— Піднімаємося.

Луна далеко рознесла тупіт ніг по щаблях. Геб біг поруч із Гагрою. Срібні стіни було прикрашено зображеннями заклинань. Вони подолали сходовий марш, проминули майданчик і почали збігати вище. Коли втікачі досягли середини другого маршу, гноми добігли до його початку.

На щаблях попереду лежав мокрий млинець, на його масній поверхні розпливалися веселкові плями.

— Заклинання Потоку! — вигукнув магопес зі спини Гагри. — Геббі, полагодь його!

Тупіт гномів наближався. Геб схопився за краї млинця, підняв його й повернувся. Млинець виявився досить важким. Як і минулого разу,

1 ... 98 99 100 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячна магія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонячна магія"