Читати книгу - "Хвороба Кітахари"

135
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 106
Перейти на сторінку:
була зовсім близько від Сантуса.

Лише один Берінг, хоча й зовсім утомлений та виснажений, ловив кожне слово цієї бразилійки, іноді нахилявся вперед, ніби у найнапруженішій увазі, і тонув у її очах, і відчував на чолі дотик її темного волосся, що маяло на вітрі; він був ніби сам на сам із цією жінкою. Все, що вона говорила, говорилося йому. І серед багатьох нових імен та слів він чув тепер і назви європейських полів битв, які вона перераховувала наспівом, як віршик-лічилку, а потім, сміючись, пояснила, що за наказом патрона діти у школі фазенди «Аурікана» зазубрювали ці назви напам'ять і мусили виспівувати, хором та поодинці: Монте-Кастелло, Монтезе, Форново, Цокка, Колекйо, Кастельнево, Камайоре, Монте-Прано…

Той, хто міг, не збиваючись, на одному диханні відтарабанити напам'ять вісім vitorias, отримував від патрона нагороду — декілька монет або пакетик арахісу в карамелі, тому що на всіх цих полях битв, розта-шовних десь в Італії, Бразилія під драконячим стягом маршала Жуана Баптисти Маскареньяса ді Мораеса перемогла ворогів усього світу.

33. Аурікана

Панський дім фазенди «Аурікана» стояв на одній з багатьох терас, які господар, Плініу ді Накар, після вдалого повернення з Європи та з війни, наказав викопати, вирвати, випалити й вирубати у незайманому лісі біля бухти Пантану.

Поля, пасовиська, висячі сади маєтку, ніби величезні сходи, спускалися схилами Серра-ду-Мар до широких пляжів, звідки до веранд фазенди доносився заспокійливий шум прибою. Навіть пастухи, коли відловлю-вали у переляканому стаді тварин, призначених для забою, або, розітнувши якомусь племінному бику виразку, видавлювали звідти личинок овода, а потім натирали рану смердючою маззю, — навіть вони часом відволікалися від роботи і поглядали понад зубчастими термітниками вниз, на море.

Сеньйор Плініу ді Накар воював на боці Америки і під стягом свого улюбленого маршала переміг європейських варварів, а потім і самі джунглі: нагороджений найвищими воєнними орденами Бразилії, він ще в рік свого повернення додому отримав спадщину і разом з армією сільгосппрацівників викорчував ліс у бухті Пантану, посадив маніоку, кавові дерева та банани і відкрив каменоломню, а до того ж у вольєрах та клітках, які тепер стояли там і сям навколо будинку в тіні аврелій, віялових пальм та бугенвілій, розмістив найрізноманітніших представників фауни, яких він спіймав під час мандрів джунглями рідного континенту: гривастих вовків із Сальвадору, чорних ягуарів з Серра-ду-Жатапу, алігаторів Амазонії, лінивців, тапіра, королівських урубу й туканів, мавп та папуг понад десяти видів, червоних коралових змій та величезну, мов колода, анаконду.

З роками проіржавілі залізні прути та бамбукові ґрати деяких кліток та вольєрів майже зникли в заростях сельви, що насувалася, і сторонній відвідувач, незнайомий з фазендою, вже не міг сказати, де закінчується звіринець господаря і починаються джунглі: як знати, звідки лупають очі ягуара — з-за оплетеної зеленими пагонами решітки чи просто з-за гнучкого, розворушеного вітром підліску. А байянські ари з їхнім блакитним та крикливо-червоним хвостовим пір'ям — може, вони сидять у невидимих вольєрах, а може, й на свободі, поміж густих гілок. Хоча пристрасть патрона до колекціонування була невгамовною, кількість диких тварин, що безперешкодно гуляли його володіннями, далеко перевищувала кількість полонених звіринця; Берінгу, цьому дивному європейцеві, який своїм фаховим умінням наслідувати голоси птахів водночас і забавляв, і вражав, Муйра показувала в сутінках броненосців та легуанів, а ще цілу батарею банок із заспиртованими кораловими зміями, яких скотарі забили в загоні для молодняка.

Сім різних видів колібрі розпізнав Берінг у перші ж дні на фазенді, коли у спекотні, задушливі пообідні години гойдався у гамаку на веранді гостьового будинку, а крихітні пташки пурхали довкола скляних жбанчиків із цукровою водою, підвішених до балок стріхи. Час від часу колібрі завмирали у повітрі, як бабки, утворюючи кільце, тремтливу пернату корону, запускали вигнуті дзьоби у штучні квіти на жбанчи-ках і виглядали — разом з блискучими у склі водяними стовпчиками — таємними знаками, тотемами з переливчастого пір'я, дзьобів, пластикових квітів, вологи та світла.

Проте господар, про чию всюдисущість свідчили ці пташині знаки, лишався невидимим. Тому що зливи, які у різдвяно-новорічні дні насичували вологою узбережжя, а в деяких бухтах обрушували в море кам'яні лавини та сельові потоки, тримали у своєму полоні навіть наймогутнішого патрона, сеньйора Плініу ді Накара, який мусив лишатися в глухому селищі за якусь сотню кілометрів на північ від фазенди.

Пантанську негоду не можна було порівняти з тими літніми грозами, які були знані прибулим з Моору: ці шалені зливи з безперервними спалахами блискавок та гарматним громом напливали часом з низькими хмарами, прикидаючись іноді звичайним дощем, і лише на близькій відстані згущувалися у стіну з води, переламаних гілок, сліпучого світла та листя. Така буря могла бушувати і кілька хвилин, і кілька годин, могла перетворити день на ніч, а ніч — на день. Ґрунтові дороги та яри ставали тоді бездонними скаженими потоками, відкриті доріжки та сходи між терасами й садами фазенди — вируючими чорториями.

Сполучення на гірських дорогах Серри та на багатьох напрямках узбережжя, сказав голос радіодиктора, перерване зсувами, а з динаміків на радіоточці фазенди почувся інший голос, схожий на дикторський: вилаявся, а потім різко й люто засміявся, і Муйра переклала: Так може тривати ще багато днів. Ми застрягли. Це був голос її патрона.

Великий автопоїзд? Із залізом? З Ріо? Зараз про це нема що й думати.

Коли сонце прорвалося крізь хмарні бар'єри, палюче, біле сонце, під яким будь-яка робота ставала важкою і виснажливою, прибережні ліси закурилися сяючими туманними випарами, і водночас здійнявся такий відчайдушний хор цикад, ніби випаровувалася не дощова вода, напоєна ароматом квітів та прілого листя, а сама земля. Потім на іншому кінці бухти зникли з овиду розкидані на кручі будинки та глинобитні хатини Пантану, дзвіниця церкви адвентистів, залізний дах сільського кінотеатру та густо поцяткована плямами вологості будівля-холодильник, де на кризі зберігали рибу і сперму для запліднення найкращих хазяйських

1 ... 98 99 100 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хвороба Кітахари», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хвороба Кітахари"