Читати книгу - "На уходах"

сорочці йде вихром навприсядки. Та ще й приспівує.

— Максиме, — каже Івась, — та ж це дядько Касян!

Справді, се був Касян. Танцює, аж піт з нього ллється, то навприсядки йде, то вгору підскочить, то паде ниць на руки і знову вгору знімається. Музикам аж руки мліють.

Скрипач затягнув шапку аж на очі, голову прихилив над скрипкою і ріже щосили. Біля нього сидить бандурист, а третій в решето б’є та ще і підспівує.

Касян пристав, сопучи тяжко:

— Хіба ж я сам танцювати буду? Матері вашій трясця!

Козацтво геть зледащіло, знівечилось, — кричить, — з ніким потанцювати.

— Не лай, Касяне, ось потанцюю, — каже якийсь козак, виступивши з гурту.

— Ставай та покажи, що козацтво не знівечилось, — Касян кинув музикам жменю дрібних грошей. — Грайте, чортові сини, а добре бо, далебі, поб’ю, або грай, або гроші віддай!

Музика вшкварила козака.

Козаки стояли навпроти себе держачись попід боки.

Зразу лише притупцювали, заходили один до одного, начеб хотіли боротися. А далі як плеснуть у руки, як підуть вихром один поперед другого, аж курява з-під ніг пішла.

Народ обступив кругом, дивиться, притупцює собі, а далі як підуть навприсядки. Загуляла ціла громада.

Касян знемігся і важко дихав.

— Гей, жиде, давай усе, що маєш, горілку, мед, пиво, я Касян Бистрий, давай небоже, а то бороду обскубу дочиста.

Касян вийняв зі своєї глибокої кишені жменю червінців і кинув шинкареві у вічі. Жид схопив червінці і сховав у кишеню, став наливати пляшки та збанки і ставити на столі.

Касян узяв збанок меду і гукнув:

— За ваше здоров’я, панове товариство, пийте, хто любить, а хто ні, цього поб’ю, далебі поб’ю.

Він випорожнив збанок до дна і кинув ним об землю.

Тоді заглянув Максима з Івасем:

— От, мої дітваки кохані, сюди хлоп’ята, напийтесь мого меду, за мої гроші, добрі гроші, цілий світ хай знає, що Касян сьогодні розгулявся.

— Ну, Максиме, братіку, випий за здоров’я, — і подав йому збанок з медом.

— Лиши трохи малому, хай привикає.

— Йому не можна, — каже Максим, — він уже школяр.

— Школяр? Ов мосціпане, а то як? Недавно татарин віз навперед себе, мов барана, я його освободив, татарина задушив на аркані, мов горобця, і вже школяр. Ну, чудасія! Аз, буки, віди, глагол… далебі забув, хоч і мене вчили та добре інколи випарили… Ну, не можна, так ні, на ж тобі, синку, червінця, йди на базар, та купи собі горішків, бубликів, медівників, чого душа забажає. Повеселись і ти.

Івась не знав, що робити: узяти чи ні.

На нього кивнув Максим, і він узяв, цілуючи Касяна в руку. Максим випив меду, та коли Касян одвернувся, він узяв Івася за руку і пішли далі.

— Не добре би було не взяти. Касян міг образитися, а він щирий чоловік.

— А довго він так гуляти буде?

— Поки усього не пропустить, така його вдача. Питиме зо три дні, відтак виспиться, а опісля заспокоїться. А вже коли його де-небудь пошле кошовий — а до того він дуже проворний — або у поході, то не дивиться у той бік, де п’ють, мов святий який.

— А тут бачу стільки чужого народу. То сюди можна і туркам, і татарам, і жидам заходити?

— А чому ж би ні? Се ж усе купці, а купців нам треба, бо і краму того всілякого нізвідки узяти. Розуміється, що у Січ їх не пустять, але тут базар, то можна.

— І ніхто їх не чіпає, не грабує?

— Борони Боже! За це страшно карають. Бачиш тих козаків, що з палицями походжають по базарі? Вони за порядком наглядають, а над ними старший є. Не дай Боже, коли б хто кого скривдив.

— А що на Січі козаки роблять?

— Що треба, та й що кому старшина прикаже. Хто знає яке ремесло, то йде в майстерню, письменні пишуть у канцелярії під рукою генерального писаря. Другі учать дітей. Одні їдуть на розвідку, інші сторожують, а є й такі, що печуть хліб, та і їсти варять. А коли хто свою роботу зробить, має волю робити що хоче.

Іще побачили, як старий сліпий дід кобзар, з лисою відкритою головою сидів та при бандурі козацьку думу співав. Його оточили довкруги і слухали. Дехто і сльозу обтер. Тут поводились спокійно та поважно.

Обійшовши так увесь базар, вернулися воротами на Січ. Максим повів зараз Івася в січову школу. Отаман шкільний записав його у список і призначив до тих, які щойно почали вчитися азбуки. Бакалавр обіцяв Максимові, що сам його заведе в бурсу, і той пішов до свого діла.

IV

Івась Чорноусенко про школу ніколи й не чував. Він виріс у закріпаченому селі, під лютим паном, якого скрізь по Вкраїні називали катом. Він з усмішкою на вустах, наче бозна-яке добре діло робив, велів своїм посіпакам людей української віри бити до крові киями, відрубувати голови, вішати, саджати на кіл або й живими четвертувати. Бо він вважав кожного українця не за людину, а за товар, який на те є, щоб на нього робив.

Розуміється, що в селі такого пана школи для хлопів не було. Хоч би навіть люди самі на школу спромоглися, як це бувало на Україні, то пан Ярема Вишневенький був би на те не позволив. У Гаврилівні, як і у