Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Розділ 33

Зранку прокинулася від відчуття легкого лоскоту на шкірі. Я повільно розплющила очі та побачила перед собою Гордія. Він сидів на краєчку ліжка, дивлячись на мене. На його обличчі з’явилася тепла усмішка. Він повільно гладив мене своєю долонею по щоці. Я ліниво потягнулася на ліжку та видихнула.

— Ти вже йдеш?

— Мушу, — відповів він. — Не хотів розбудити, але не втримався, щоб не торкнутися тебе. Вибач.

— Це пусте, — сказала я, щиро усміхнувшись. — Я б все одно хотіла пообійматися з тобою до того, як ти підеш.

— Пообійматися? — перепитав Гордій. Його усмішка стала ще ширшою. — Тоді ходи до мене!

Він розвів руками, запрошуючи мене до себе. Я піднялася на коліна та підсунулася ближче до нього. Гордій обійняв мене своїми міцними руками, а я притулилася головою до його грудей. Він почав легко проводити своєю долонею по моєму волоссі.

— Ти казала правду, Поліно, — почав він. Я насупилася і глянула на нього. — У цю кімнату справді потрібні штори.

— Думала, що ти запропонуєш мені переселитися у твою кімнату.

— А ти хочеш? Якщо так, то я тільки радий.

— Добре, — погодилася я. — Сьогодні ж перенесу деякі речі до тебе. Я бачила, що у твоїй гардеробній є трохи місця. Там би дуже личило висіти моїм сукням.

— Роби все, що хочеш, — сказав він і поцілував мене в голову.

Я підозріло примружила очі, дивлячись на нього. Гордій же просто похитав головою, наче не розумів мого здивування.

— Ти занадто добрий до мене. Раніше ти б сказав щось на кшталт, що це твій будинок і я в ньому не господиня.

— Знаєш, помітив, що ти дуже злопам’ятна.

— О, ти ще навіть не уявляєш наскільки! Не думай, що через цю ніч, я забуду про свої образи.

— Ти все ще злишся?

— Однозначно!

— І що мені зробити, щоб ти не злилася?

— М-м-м-м, а що ти хочеш зробити?

Його очі враз стали темнішими, а погляд пройшовся по моєму тілу. Я легко провела долонями по його передпліччях і  руках, а сама потягнулася ближче до шиї хлопця. Одразу ж згадала те його чутливе місце і торкнулася губами ніжної шкіри. Його руки на моїй талії розслабилися, і я, скориставшись моментом, відсунулася від нього. Швидко прикрилася ковдрою, ховаючи своє тіло та прикусила щоку зсередини, щоб не усміхатися.

— Це помста? — підозріло спитав Гордій.

— Тобі, здається, уже треба йти, — байдуже сказала я. — Зі мною ти скоро забудеш про свої перегони.

— І в цьому проблема, Поліно, — пробурмотів він та уважно подивився на мене. — Ти ж не поставиш мене перед вибором?

Я здивувалася, бо не очікувала від нього такого запитання. Невже він справді думав, що я вимагатиму від нього кинути перегони?

— Звідки це взялося, Гордію?

— Ти ж ніби хвилюєшся за мене, а це дуже небезпечно. Я раніше не думав про смерть ніколи, але ризик є. Ти повинна це знати, перш ніж пов’язувати своє життя зі мною.

— Ми й так пов’язані! — Я підняла свою праву руку з обручкою. Тепер уже двома. — Я знаю, як це важливо для тебе. Ці перегони — єдиний сенс твого життя. Ти сам говорив мені це. Я не хочу і не буду забирати це від тебе. Так, я страшенно хвилююся за тебе, але ж ти у мене сильний. Ну а якщо раптом таки помреш, то я буду молодою багатою вдовою.

Гордій тихо засміявся. Я міцно стиснула його руки та потягнулася ближче до нього. Мені хотілося поцілувати Гордія, тому я це зробила. Це було так ніжно та солодко, що не хотілося відриватися від нього. Він повільно відповідав мені, наче боявся зірвати цей особливий зв’язок між нами. Коли мені стало важче дихати, я все ж змусила себе відсторонитися. Гордій поклав руку на мою шию та притулився своїм чолом до мого.

— Тобі вже треба йти, — пошепки нагадала.

— Треба, — погодився він. — Ти прийдеш?

— Звісно! Зустрінемося потім, коли я буду вітати тебе з перемогою в цьому етапі.

— Але спершу ти побажаєш мені перемоги перед заїздом.

Він глянув на мене, мило усміхнувшись. Його палець мимовільно торкався того містечка на задній частині моєї шиї, де не було волосся.

— Добре, — сказала я та швидко поцілувала його.

Гордій неохоче підвівся з ліжка та вийшов з моєї кімнати, збираючи з підлоги свої речі. Я деякий час просто дивилася на вибиті двері. Чому він взагалі подумав, що я поставлю його перед вибором? Так, мені не дуже подобалося те, чим він займався. Та я знала це тоді, коли закохувалася у нього. Не хотілося б, щоб він так сильно ризикував своїм життям, але це був його вибір, який він зробив уже давно, ще до мене. У мене не було права змінювати це.
Я чула шум у будинку тоді, коли Гордій приймав душ, коли він одягався, коли був на кухні та коли пішов геть. Мене чомусь тривожили його слова.

Заїзд мав відбутися о другій годині дня. Я піднялася з ліжка одразу ж після того, як Гордій вийшов з будинку. Повільно почала збиратися. На вулиці було по-осінньому холодно. Та чомусь мені захотілося мати красивий вигляд. Здебільшого не зважала на таке, але камери сьогодні точно будуть направлені на нас з Гордієм, коли я вітатиму його з перемогою в цьому етапі чемпіонату.

Я вдягнула чорні колготки та короткі шкіряні шорти. Вирішила надягнути мереживний топ білого кольору і такого ж відтінку прозорий гольф. Своє волосся я ідеально вирівняла, а на обличчя нанесла доволі темний макіяж. Останнім штрихом у моєму образі були високі чорні чоботи та чорний шкіряний тренч. Я схопила сонцезахисні окуляри й невеличку брендову сумочку. Збиралася я довше, аніж планувала, тому довелося одразу ж бігти до таксі, щоб встигнути побачитися з Гордієм ще до заїзду.

Я нервувала, коли їхала до автодрому, і знала точно, що ця тривожність не покине мене до того моменту, коли Гордій не перетне фінішну пряму.

Коли я приїхала в потрібне місце, то до початку залишалося ще п’ятнадцять хвилин. Через п’ять хвилин усі автомобілі уже будуть заїжджати до лінії старту. Я злилася на себе, бо в мене залишилося надто мало часу для підтримки Гордія. Коли помітила чергу біля входу, то важко видихнула. Здається, я не встигну сказати йому декілька слів перед перегонами. Якось мені все ж удалося проскочити швидше. Я глянула на годинник. У мене було всього лише дві хвилини. Довелося бігти до парку команд, щоб знайти Гордія. Я картала себе за те, що взяла ці високі чоботи. Мені потрібно було декілька секунд, щоб знайти очима Гордія. Він озирався довкола, ніби шукав когось. Потім я помітила, що його погляд зупинився на мені. Хлопець наче зблід, оглядаючи мене з ніг до голови. Я ж швидко побігла в його бік, як мені це вдавалося на підборах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍