Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

ГЛАВА 43

Господи! Вона знову відчула себе маленьким, зацькованим звіром у кутку колючої клітки. І куди б вона не тікала, та клітка переслідувала її.

Дорогою Софія не хотіла говорити. Та й Денис нічого в неї не питав.

Коли машина зупинилася біля її будинку, вона мовчки вийшла. І лише у коридорі зрозуміла, що чоловік пішов за нею. Софія звернула до кухні. Набрала у стакан води, – не тому, що хотіла пити, а тому, що потрібно було щось робити. Але коли підійняла посудину, щоб пригубити воду, виявилося, що руки слухаються її погано.

Денис підійшов, забрав стакан, поставив його на стільницю. Вона підвела на нього погляд. І не стрималася. Сльози самі покотилися з очей. І вже за мить дівчина ридала.

Спершу він обійняв її. А коли ноги перестали її тримати, підхопив на руки. Поніс до залу, де був розкладений диван.

– Не на диван, – говорила, заливаючись сльозами. – Там не має стіни…

– Я буду стіною, – почула.

І справді, чоловік поклав її на диван та ліг сам. Софія втиснулася у його груди. Так тісно притискалася до нього, що було тяжко хапати ротом повітря. Жмакала пальцями його футболку. А він ніжно гладив її по волоссі та спині.

Вона не знала, скільки часу плакала. Але коли сльози закінчилися, то зрозуміла, що матерія на торсі чоловіка не просто волога, а мокра.

– Вибач. Я зіпсувала тобі футболку, – якось надто зосереджено дивилася на розмазану туш на білій тканині.

– Нічого, – лагідно проказав.

– Моя сім’я не схожа на твою…

– Так, не схожа, – сумно повторив.

– Тобі, мабуть, потрібні пояснення…

– Лише, якщо ти хочеш ними зі мною поділитися, – мовив, провівши рукою по її щоці.

Софія не розірвала з ним погляду, коли почала розповідати про батьків. Бурхливі сварки, нескінченні дорікання, тотальна неповага один до одного, – вона відкрила йому все. І навіть розповіла про те, що досі не може заснути спокійно, якщо з боку немає стіни. Надійної, міцної конструкції, яка відокремлює її від зовнішнього світу. Тільки стіні вдавалося достатньо заглушити крики й Софія могла заснути у батьківському домі.

Чоловік слухав мовчки. Лише час від часу сильніше натискав пальцями на її шкіру, аби вона заспокоїлася.

– Однак ти повинен зрозуміти: все, що я тобі щойно розповіла, мало на мене як негативний, так і позитивний вплив. Я знаю який біль дитині приносять негаразди в сім’ї та зроблю все, щоб наш малюк не пережив того, що довелося пройти мені. Тому-то я ніколи не наважусь на стосунки.

Денису почути це було боляче. Особливо, зважаючи на те, що вчора він вирішив запропонувати Софія саме такі стосунки.

– Твої батьки…, ти не повинна лише через них так сприймати стосунки між чоловіком та жінкою, – говорив, а сам ледь не тремтів.

– Вони – лише одна з причин. Є ще Марина з Сашком, – про проблеми цієї пари Денис же знав. – І Віра з Мироном.

– А у них що не так?

– Подруга підозрює чоловіка у зраді.

Проказавши це, Софія якось дивно глипнула на нього. Але що саме було в цьому погляді, чоловік не зрозумів.

– А інша твоя подруга? Ліна? Здається у неї щасливий шлюб.

– Так, – нарешті усміхнулася Софія. – У Ліни та Максима все прекрасно. До слова, тепер, коли я розповіла про нашу дитину батькам, то хочу поділитися цією новиною і з найближчими подругами. Ми традиційно зустрічаємося у Києві наприкінці липня.

– Отже, у ці вихідні? – по-дурному підсумував.

– Так.

– А перенести зустріч не можна?

Софія заперечно покивала головою.

– Завтра у другому «Арго» стартує тиждень моди. Я маю бути там і не зможу тебе завезти у Київ.

– Нічого. Я сама. Вже й замовила місце в машині.

– Скасуй. Я не хочу, щоб ти подорожувала з незнайомцями, – вони все ще лежали на боках, обличчям одне до одного. І можливо через цю близькість, або тому, що Софія лише кілька хвилин тому перестала плакати, Ворону було складно говорити твердо.

– Я постійно перебуваю серед незнайомців. У магазинах, на зупинках, у лікарні. І більшість з них – досить приємні люди.

– А якщо хтось куритиме у салоні? А якщо тебе почне нудити? Як часто вони зупинятимуться, щоб ти поїла і збігала у туалет? – накидав питання, як аркан. – Ні. Ти не поїдеш ні автобусом, ні з незнайомим водієм. Я попрошу Микиту тебе відвезти. І забрати, попрошу, – додав.

– Алісі скоро народжувати. Я не хочу, щоб Микита це пропустив.

– Моя сестра ходитиме вагітною ще мінімум два тижні, – так кажуть лікарі. То ж Микита тебе відвезе. І не сперечайся зі мною про це, – попросив.

– Гаразд, – усміхнулася його ласкавому тону. – Ти залишишся на вечерю? – перевела тему, підводячись.

– Так. Але готуватиму я, – потягнув її назад на подушку. – У тебе рука перемотана, – нагадав. – Доки я поратимуся на кухні, подрімай.

Софія вдячно усміхнулася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍