Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

52.

Андрій

— Я знайшов її, — з вогником в очах влітає до кабінету мій начальник охорони. — Ти зараз тільки не впадай у крайнощі та послухай мене.

— Взагалі не можу зрозуміти, про що мова? — здивовано питаю я.

Мене, звісно, мало чим можна вже здивувати, але кожного разу, коли відчиняються сьогодні ці двері, я чую погані новини щодо моєї компанії. Сьогодні, бл*ть, день невдач, як я маю реагувати на Ігоря, від якого пре адреналіном?

— Ти що, вже тяпнув на робочому місці?

— Ні, я на роботі не п'ю, ти ж знаєш, а з урахуванням того, що з тобою в мене практично немає вільного часу, то вже й не пам'ятаю, коли хоча б нюхав, — він сідає навпроти й кладе планшет до мене, прогортаючи кілька фотографій. — Гліб Сергійович казав, що те, що прийшли столичні, швидше за все, має сенс кляузи, пам’ятаєш?

— Ну і?

— Ти дуже здивуєшся, хто зараз у помічниках у дідуся-заступника міністра. Тільки не нервуй, сумніваюся, що ми можемо щось зробити, але помста прийшла звідти Андрію, де ти найменше очікував чи планував. Я поки що справді не знаю, як вона все це провернула, але мені дуже цікаво.

— Вона? — я подумки вже прокрутив всіх жінок, які могли б здати мій секрет із заводом Булатова, але ніхто не приходив на думку, тому що операція була, по суті, секретною, а тепер уже кожен щур в окрузі знає, що Заремський скотина.

У мене вже хотіли взяти інтерв'ю з однієї місцевої, але дуже популярної газети, де розкриють, який я насправді бізнесмен, а мої друзі в Польщі взагалі намагалися змусити мене звітувати про свою порядність.

— Причина твого розлучення, Андрію, — відповідає Ігор і показує мені на планшеті фотографію, де поряд із заступником міністра Вероніка.

— Та ну, — виривається у мене. Все це просто якийсь сон, таких збігів не буває. — Як вона могла потрапити до міністерства?

— Цього я, звісно, не знаю, але надвечір з'ясую. Вона працювала в той час, коли проходила угода.

Я уважно слухаю свого друга, але потім згадую, що на той момент Вероніка була лише стажистом, вона не могла настільки заглиблюватися у такі питання. Чи могла?

Може, ця дівчина взагалі не та, за кого я її приймав? Так, вона розумна, саме з цієї причини вона не затрималася на лаві запасних і дуже швидко стала мені необхідною.

Зізнаюся, до Христини я вважав, що Вероніка була найрозумнішою і найвідповідальнішою з усіх секретарів, які у мене колись були. Але все ж не можу збагнути, як вона дійшла до міністерства і яким чином підштовхнула абсолютно не потрібних мені людей проводити обшук у мене в компанії.

— Ми нічого про неї не знаємо: звідки вона прийшла, хто її батьки. Ти ж розумієш, міністерство — це не Марс, туди не так складно потрапити, тим паче для молодої баби з мізками. Але якщо вона організувала обшук... — очі Ігоря округляються.

— Вона не могла організувати його, швидше за все, всунула комусь теку з назвою моєї компанії. Податкова любить такі жирні шматки, от і не проґавили мене. Питання в тому, кому та навіщо це знадобилося? Вони ж однаково не досягли нічого.

— За великого бажання, Андрію, можна знайти все, що хочеш, і зачепитися за будь-який штрих. Нам пощастило, що ми якраз добре все почистили перед їхнім приходом, але якби прийшли вони хоча б на пів року раніше, могли й знайти, що шукали, — знизує плечима друг.

— І все ж без приємних фінансових вкладень не обійшлося, хочеш крутитися — навчися давати правильним людям, — втомлено вимовляю я. Це істину засвоїв ще в університеті. — Слава Богу, що із заводом все обійшлося, я був не готовий його втрачати.

— До речі, Гліб Сергійович передав, що є інформація, у кого Булатов брав гроші, просив йому зателефонувати на інший номер. Мабуть, не хоче сильно світитися після всіх подій. Ти ж розумієш, у полі битви не лише законники, а й акули пера, — пояснює Ігор та усміхається, а я полегшено зітхаю.

Я відбився, завжди відбиваюся від зайвої уваги завдяки конкретним зв'язкам та грошам. Знаю певні мотузочки, за які варто тягнути, а за які — ні.

Ось і з заводом Булатова. Моєї провини не було в тому, що старий багато балакав і обіцяв не тільки мені ласий шматок. Але я викупив його завод, навіть дав йому грошей на лікування раку, але бляха, все ж таки знайшлися розумники, які вважають, що я за допомогою хитрості й жадібності прибрав до рук цей завод.

На сьогодні він найбільший і найпотужніший, його успіхи радують не тільки мене, але ще й викликають суміш захоплення та заздрості у конкурентів.

Я піднявся сам, за допомогою своїх ідей та завзятості, але чомусь багато хто вважає, що я мудак. Ну і нехай вважають, мені байдуже, головне, що на свої роки я є успішним бізнесменом, а ті, хто постійно ставитиме мені палиці в колеса — роблять тільки собі гірше.

— Вони нічого не знайшли, — констатує Ігор, наче через стільки років дружби навчився читати мої думки.

Я дивлюся на нього поверх своїх окулярів і розумію, цю битву я витримав, але якщо мої колишні секретарі підуть працювати до секретаріату президента, то таких битв буде багато.

— Звісно, вони нічого не знайшли, тільки шуму наробили. Змусь їх повернути все, що вони вилучили, інакше я піду з цим до суду, — закриваю всі вкладки на ноутбуці й відкидаюся на спинку крісла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍