Читати книгу - "Мій супер сусід, Аріна Вільде"

Главуа 43. Владислав-Володимир

Я піднімаюся сходами слідом за Кірою, любуюся її стрункими ніжками і мрію скоріше опинитися в квартирі. Притиснути її до стіни, поцілувати і кохати до ранку.

Я й досі не вірю, що все вийшло. Якщо опустити скандал із биттям посуду та кілька маленьких істерик, то я ще легко відбувся. Намагаюся не думати про те, що, можливо, рішення суду буде не на мою користь і що більше ніколи не побачу свою кицю.

Не знаю, чи правильно я зробив, заявившись до неї, не знаю, що буде потім, але вже за дві години після того, як опинився на волі, зрозумів, що без неї не зможу прожити й хвилини. І, хоч би як стримував себе, як би не сердився, все одно дорога приведе до порогу її будинку.

Вона - мій магніт. Мій новий сенс життя.

Я хотів просто поспостерігати за нею, побачити здалеку, але всього одного погляду через тоноване вікно машини було достатньо, щоб зрозуміти: ні чорта не вдасться триматися від неї подалі. Пообіцяв Князю, що не потурбую Кіру, назавжди зникну з її життя, а сам побіг слідом за нею як зголоднілий пес.

Єдиний вчинок, про який я не шкодую, - що колись переспав з Христиною і за це мене відправили подалі від столиці. Навіть не хочу думати про те, яким було б моє життя, якби я не познайомився з Кірою.

Вона дістає з сумочки ключі, і я помічаю, як тремтять її руки. Перехоплюю їх і сам воюю із замками.

Варто нам лише переступити поріг квартири, як я притягаю до себе Кіру і впиваюся в її губи поцілунком.

- Давай у душ спочатку, ти весь брудний, - каже таким сексуальним голосом, що мої штани скоро порвуться від збудження.

- Ага... Зараз... так. - Не можу відірватися від неї, підштовхую у бік спальні і задираю сукню, стягуючи трусики до її щиколоток.

Кіра дивиться мені прямо в очі, переступає з ноги на ногу, позбавляється  непотрібної речі, обіймає мене за шию, і в нас вкотре зриває дах.

- Душ, Владе. - Чіпляється за мій пояс, намагаючись розстебнути його неслухняними руками.

– ВОВА. - Відсуваю від себе Кіру і даю зрозуміти, що продовження буде тільки після того, як вона назве мене справжнім ім'ям.

- Ну-у-у, не псуй момент єднання, - сміється, звільняється від довгого сарафана, і залишається повністю оголеною. До біса імена, я навіть на Котика згоден, аби щодня бачити її такою.

Вона забирається на ліжко, сексуально виляючи своєю попкою, лягає на спину і розводить ноги у запрошенні.

Вирішила пограти? Ну ні, мене не обіграти.

Нарочито повільно стягую з себе футболку, що просочилася потом, і відкидаю її в бік. Спостерігаю за її палаючим поглядом, але не поспішаю підходити.

Неспішними кроками наближаюся до вікна, засуваю штори, повертаюся до Кіри обличчям і беруся за джинси. Повільно-повільно розбираюся з поясом, смикаю вниз ширінку і приспускаю штани разом з боксерами, даючи їй насолодитися виглядом мого готового друга.

Помічаю, як часто піднімаються та опускаються її груди, як затверділи від збудження соски і як вона нетерпляче прикушує губу, не відриваючи погляду від мене.

- Попроси мене, і я зроблю з тобою все, що ти захочеш.

– Прошу.

- Ні, не так, ти знаєш, як правильно. Давай же, коцю, або залишишся без десерту.

Така спокуслива, така неймовірно красива – і вся моя.

- Будь ласка, підійди та візьми мене! - Її брови злітають вгору, запитуючи, чи правильно вона попросила, але я не здаюся.

- Ім'я, назви ім'я.

Ця спокусниця замість того, щоб зробити, як я прошу, проводить рукою по грудях, граючи то з однією, то з другого, а потім переміщається нижче, торкаючись того місця, де я так сильно хочу опинитися.

До біса все, наступного разу пограємо в ігри.

За два кроки долаю кімнату, знімаю джинси і за ноги притягаю до себе свою дівчинку.

Тільки збираюся влаштуватись зручніше між її ніжок, як усе навколо вибухає від звуку сигналізації.

Секунда... дві... три...

- Зараза, це, здається, моя тачка! Дідько, я ж гроші в ній залишив! - Зриваюся з місця, на ходу натягуючи штани, і мчуся сходами вниз.

Тільки не це, не зараз!

Вибігаю надвір і полегшено видихаю. Машина сигналила і справді моя, але ніяких слідів злому немає, лише величезний напис на лобовому склі: "ВБИВЦЯ".

Чудово. Я знаю тільки одну людину в цьому будинку, хто здатний на таке. Повертаю голову у бік вікна на першому поверсі і помічаю, як у напівтемряві різко засунулася шторка. Що ж, доведеться з тіткою Катею провести виховну бесіду, інакше життя нам із Кірою не буде.

Забираю з машини гроші, піднімаюся на наш поверх, і розумію, що шалено скучив за цим будинком. За безглуздою газонокосаркою, яка не дає спати вранці, за голосом алкоголіка на поверх нижче, який щодня опівночі вмикає глосно радіо і співає гімн України, за викрутасами тітки Каті, за цим запахом тютюну в парадній, навіть за написами "Віка+Петя=Кохання" та "Женька алконавт".

Зупиняюся перед двома дверима – з номерами тридцять чотири та тридцять п'ять – і вирішую колись об'єднати ці квартири в одну. Тут почалася наша з Кірою історія, і тут вона продовжиться. Тепер точно ця дівчинка нікуди від мене не дінеться.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍