Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Професор міцно обійняв мене, попросив повідомляти йому про стан графа та мій особистий, і пішов.

В принципі, те, що він повідомив мені про Марвея, не стало для мене несподіванкою. Всі слова та вчинки лікаря говорили про це, та й він сам не приховував, що йому не важливе життя людини, він шукає ліки для майбутнього.

Повернувшись до кабінету, я застала лікаря за столом графа. Він працював над чимось, змішуючи якісь речовини в пробірках. Графиня де Лівон була біля свого чоловіка.

— Це стіл Його Світлості, — зауважила я лікарю. Не можу вже терпіти його таке ставлення до графа. Адже тільки й пам'ятаю: доктор Марвей то сидить на його столі, то сидить за його столом... а тепер ось знову сидить за столом графа, перетворивши його на не зрозуміло що!

— Я бачу Ви оговталися, — посміхнувся чоловік, і повернувся до своїх занять.

— Я попрохаю Соура, щоб він знайшов для Вас відповідне місце...

— Лікарю Марвей! - почули ми крик графині і разом кинулися до неї.

Жінка відійшла від ліжка графа, стиснула руки в кулачки і зі страхом дивилася на чоловіка. Та й ми з лікарем не могли відвести погляди від нього.

Над його тілом повисла чорно-червона магія.

— Ви казали, що вона не заразна, — дорікнула я лікарю.

— Е... це була моя теорія, Даріє, — повільно сказав він. - У Вітора були якісь... захисти...?

— Зробіть же щось! - вигукнула графиня, але ми ледве звернули на неї увагу. - Вона ж його може вбити! Це небезпечно!

— Він використовував магічні браслети, - згадала я і до болю закусила губу. Як же я могла забути?

— Вітор був розумніший за мене, — хмикнув лікар. А я лише зиркнула на нього, але наступної хвилини ми знову всі завмерли стежачи, як потік магії проплив у повітрі повз нас і попрямував убік... Тихіша?

Мій дракориб, що вже ледь поміщався у своєму зовсім недавно такому просторому акваріумі, показав свою мордочку з води, відкрив рота і з насолодою почав поглинати... магію.

— Дуже... цікаво, - почула я поряд здивований голос чоловіка. - Але біда в тому, що... це тепер особиста магія Вітора, без якої він... точно не зможе прожити.

Я гарячково почала бігати по кімнаті в пошуках магічних браслетів графа, і вже попрямувала до виходу, щоб покликати Соура, але мене затримав лікар.

— У них немає сенсу, — відповів він. - Вітор має прийняти цю магію, як свою.

— Та зробіть щось! - знову закричала графиня у сльозах. Тільки б знати, що потрібно зробити!

— Даріє, стійте! - спробував зупинити мене лікар, коли я попрямувала до графа. Але я не зупинилася, а чоловік побоявся мабуть сам підійти надто близько.

Чорно-червона магія обвилася довкола мене, як змія. Серце моє стукотіло, але я... все одно зробила останній крок і опустилася на ліжко. Граф щось шепотів, його тіло тремтіло від ознобу, а ліва рука з силою стискалася в кулак.

Я дістала ліки, щойно отримані від професора і спробувала дати його чоловікові.

— Тш-ш, - прошепотіла я, коли чоловік здригнувся і перша ложка ненароком розлилася. - Тш-ш, все добре. Все буде з Вами добре. Ви впораєтеся. Ви сильні. Ми вже пройшли і так з Вами величезний шлях, залишилося лише трохи.

Я підвела йому голову і спробувала дати ліки. Магія, як і раніше, обвивалася навколо мене, але не завдавала жодної шкоди.

— Не залишай... - почула я ледь помітний шепіт і серце поранило ці слова. - Даріє...

"А чи зможу я тепер?" - запитала я саму себе.

— Вам потрібно випити ліки, - наполягла я на своєму і влила його в рот чоловікові. Він закашлявся, я ще притримала його голову... і зненацька магія повільно повернулася до тіла графа.

Я молилася, щоб слова графа ніхто не почув, крім мене. І я зітхнула з полегшенням, коли ніхто не поставив мені запитання. І навіть графиня. Проте її погляд не обіцяв мені легкого життя.

Наступні дні були дуже напруженими. Я забрала Тихіша з кімнати графа за рекомендацією доктора Марвея. Дракорибу ще довелося знайти новий будинок, тому що він не міг навіть розвернутися у своєму акваріумі. Розмовляти він зі мною відмовлявся і часом мені навіть здавалося, що мені справді приснилися мої розмови з ним. Але все ж божевільною я себе не вважала.

Лікарр Марвей був здивований здатністю дракорибів поглинати як енергію, так і магію. Графиня майже не виходила з кімнати свого чоловіка. Я приносила їй сніданки та вечері. У неї також не було апетиту, як і в мене. Але кожна з нас змушувала себе хоч щось проковтнути. Я була здивована силі та стійкості Її Світлості. Незважаючи на такий... раптовий шлюб, незважаючи на якийсь невеличкий час після шлюбу, здається, вона дійсно сильно любила чоловіка. Я згадала леді Ерманію, яка... точно навіть не поцікавилася би станом чоловіка і тим більше не проводила б тут дні і ночі.

Єдине, що я помічала за графинею, то це її... ненависть до мене. Вона не могла прийняти, та й мало хто зміг би, що ніхто крім мене не міг торкнутися її чоловіка. А цими днями графові було дуже часто погано і мені доводилося довго сидіти біля нього і намагатися дати ліки.