Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький

Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

46
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 141
Перейти на сторінку:

Некромантка плавно підвелася зі свого трону, повела витонченими плечима. Усміхнулася знову.

– А що ви скажете на те, що, мені вкрай треба й надалі залишатися інкогніто. І я готова на найбрудніші злочини, які тільки описані законами нашого славного королівства заради цього… – Між взаємно-холодними посмішками Архімагів залишилася відстань у пару долонь.

– Ви підібралися надто близько… маркізо. Це навіть у лісі – непристойно. – Видихнув геомант, вдихаючи натомість легкий аромат асфоделів, що струївся від співрозмовниці.

– Прошу пробачити, якщо зачепила ваші принципи, бароне. – Удавано зітхнула на повні груди магеса. – Але як інакше я зможу відрекомендувати вас Їй?

Еріда Брауні розвернулася напівбоком і злегка присіла в реверансі, із запрошенням простягаючи руку в бік, протилежний Грегору. А там уже стояла Вона. Жінка з білим волоссям, білим одягом. І триметровою косою.

– ТЕБЕ ОБРАНО. – Голос, здавалося, пролунав у кожній молекулі повітря. Архімаг впав навколішки, а серце… серце віртуоза магії Життя, якому не страшна була б навіть сьогоднішня рана віконта, вперше за десятки років пропустило удар.

– Демон тебе забери, Брауні… – Знову згадуючи, як дихати, промовив Грегор. – Розумно… Розумно… Обранець Смерті – найсильніший із існуючих відкладених прокльонів. Виконується по клацанню пальців мага, якщо не помиляюся?.. І Бліда Леді забере мене тепер, коли ти захочеш, навіть опинися я в іншому всесвіті. Не дарма ходили чутки про твою спритність і майстерність…

– То тепер, коли ми вже перейшли на «ти» і розкрили карти, може, все-таки розкажеш мені все, що я хочу? – Завзято посміхнулася магеса. – Не турбуйся, вбивати тебе у мене немає плану. Поки що. Принаймні – назовсім вбивати Її руками. Забрані Смертю Обранці вже непридатні для підняття. Їхня доля – перебувати у вічній Темряві, у лоні Ерешкігаль. А зараз ти ще можеш насолодитись життям на цій землі. Щоправда, як підлегле мені вище умертвя. І вже формальний правитель Грейткіллс. Чудове прикриття для мене, що скажеш? – Вдавано розмірковуючи, погладила своє підборіддя майстриня Смерті. – У моїй колекції ще не було Архімагів Життя. Та провалились все у Безодню, їх ні в чиїй колекції не було! Ти ж унікальний експонат!

– А ти – трохи хвора на голову, люба. – Важко зітхнув Грегор, підводячись із землі. – І я, мабуть, відмовлюсь бути твоїм «офіційним представником». Як відмовлюсь і вирушати зі Смертю у Її лоно.

– Звідки така дурна впевненість, Грегоре?.. – Хижо примружилася Еріда, оточивши себе найпотужнішим щитом з темряви і зібравши пальці правої руки в жест для клацання.

– Запізно щити ставити, маркізо. Не дарма ж часто так виходить, що найпотужніші закляття мають найкоротший радіус дії. – Повернув хижий прищур співрозмовниці геомант. – Хоча, в моєму випадку, це було навіть не закляття. Поки ти тут практично терлася о мене своїми формами, ти припустилася непробачної помилки. Ти дихала. І тепер у твоїх легенях, а вже й у крові, кістках, кістковому мозку та сірій речовині знаходяться спори одного особливого грибка. Чи бачиш, діаметрально протилежно тобі, я надто захопився Життям в усіх його формах. І в результаті одного з експериментів став реципієнтом для колонії створеного мною ж надрозумного мікроорганізму. Серед його властивостей є ті, дізнатися про які буде тобі вкрай корисно для розуміння ситуації.

Перевага в очах темної магеси почала змінюватися розумінням. І гнівом. А геомант продовжував:

– Зокрема, цей грибок вважає мене чимось на зразок мурашиної королеви-матки для мурах. А ще, між кожною частинкою грибка є майже миттєвий зв’язок, тож він дуже швидко дізнається, якщо я просто зникну з цього світу або зміню свій статус на мертвий. Здогадаєшся, які розпорядження я дав із цього приводу? – Грегор зухвало усміхнувся некромантці, яка все більше й більше звіріла. – Ба більше, я в змозі віддавати своїм грибам накази, як би далеко від мене вони не знаходилися. І вони вкрай ненажерливі, леді Брауні. Від моменту мого наказу до того, як ви станете несвідомим набором поживних речовин для моїх вихованців, мине менше секунди. Нажаль, через те, що ви перша за сотні, а може й тисячі років, хто зміг і наважився використати Обранця Смерті, я поняття не маю, як поведеться прокляття у разі вашої загибелі. Тож зараз у нас чиста нічия. – Знизав плечима геомант і посміхнувся магесі. – Я не можу вас убити. А ви мене. Як вам такий розклад?

– Чистий блеф, я не відчуваю жодної присутності чужорідної магії у своєму тілі! – Спробувала втримати гарну міну магеса.

– Тоді, гадаю, запаморочення, онімілі руки та кров із носу у вас просто від гарного настрою, міледі? – Чемно запитав Грегор.

І леді Брауні усвідомила, що ось уже пару секунд, як її руки висять неживими батогами вздовж тіла, а по губах справді тече щось тепле.

– Блискуче розіграно, бароне. Просто блискуче. – Стримано посміхнулася магеса, після чого закинула голову догори, щоб сповільнити витік крові. – А тепер ви не могли б повернути моїм рукам чутливість? Бо не личить шляхетній дівчині ходити з забрудненим кров’ю обличчям при чоловіках.

– Гхм… дійсно… Де мої манери, перепрошую, маркізо. – Злегка вклонився геомант і гнучка лоза, що миттєво виросла з долоні мага, тицьнула в долоню некромантки мереживну хустку, після чого благополучно обсипалася потертю під ноги парочки.

– Бачите, віддаю перевагу тепер до вас не торкатися, раптом ще яке прокляття накинете. – Усміхнувся Грегор. – Зараз до вас повернеться чутливість рук, і я попрохаю вас покинути цей ліс разом із своїми некроконструктами. Мені доведеться ще відновлювати навколиці після нашого… непорозуміння. А за три дні я хотів би запросити вас у замок Хейзел. Там відбудеться прийом на вашу честь, і ми разом вирішимо питання проживання на моїй території. Знаєте, можна було б просто попросити. Для справжнього джентльмена це обов’язок – допомогти леді. Подумаємо про те, де можна буде з максимальним комфортом розмістити одну біглу некромантку. І ховатися, принаймні від мене, вже не треба буде. У цьому суворому краї союзники завжди знадобляться.

1 ... 98 99 100 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"