Читати книгу - "Шоумен, Саймон Шустер"

53
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 113
Перейти на сторінку:
— і до травм минулого.

Майже все життя Зеленський говорив:

— Я не маю в душі жодної ненависті, узагалі.

Вірив у здатність людей виправляти власні хиби, карати зло й захищати добро. Навіть у своїх оцінках історії спирався на переконання, із якими ріс — що Радянський Союз заслуговує на повагу та захоплення. Він звів докупи безліч несхожих культур і народів, і, використовуючи їхню різноманітність та плекаючи їхні таланти, створив чимало видатних шедеврів науки та мистецтва. Війна не лишила від цих сентиментів і сліду, сказав мені Зеленський.

— Тепер до всього, що стосується минулого, відчуваю відразу.

У наших розмовах він неодноразово згадував похорон Йосипа Сталіна, чия смерть 1953 року занурила Радянський Союз у пароксизм горя. Під час похоронної процесії з тілом Сталіна на підступах до Червоної площі зібрався величезний натовп.

— Люди топтали одне одного, давили старих і малих, аби тільки побачити правителя, що їх полишив, — розповідав мені на Банковій Зеленський у квітні.

Шість місяців по тому, дорогою назад із Херсона, ці сцени знов спливли в його пам’яті.

— Вони давили одне одного, — сказав мені в потягу Зеленський, — аби тільки побачити його, аби торкнутися цього покидька, який топтав Україну.

Ці картини — воскове обличчя і засохла рука генералісимуса в труні, сила-силенна людей, що голосять за ним під стінами Кремля — знов і знов вражали Зеленського тим, як Радянський Союз зачаклував своїх громадян, як за допомогою пропаганди змусив вважати диявола святим. Українці в нинішній війні билися проти схожої мани, і Зеленський розумів — перемогти росіян буде важко не лише через їхній арсенал, а й через силу путінської брехні.

— Мене шокує могутність такої інформації, її божевілля, — казав він. — Найстрашніше, що люди цього не усвідомлюють. Судячи з їхньої реакції, бажають нам смерті, хочуть смерті наших дітей.

Тодішні опитування свідчили про те, що більшість росіян підтримує війну, і Зеленський вважав своїм обов’язком розбити чари, зруйнувати наративи, які згодовувало людям російське телебачення. Це пояснювало, чому ще до вторгнення він так прагнув закрити російські пропагандистські телеканали в Україні — і чому Путіна це настільки розлютило.

Війни починаються в головах чоловіків і жінок набагато раніше за перші постріли, і Зеленський — шоумен, який став президентом, — оперував саме на цьому рівні. Він знав силу й небезпечність переконань і розумів, що задовго до того, як російські танки перетнули кордон України, Кремль вів війну за допомогою пропаганди, намагався переконати всіх, хто говорить російською, в тому, що України не існує, що її лідери — замасковані відроджені нацисти, які служать підступним цілям Заходу проти Росії. Безглуздість цих тверджень не завадила їм вкоренитися. Із початком вторгнення державний контроль над інформацією в Росії дозволив Путіну регулярно відправляти на вбивство та загибель в Україну молодих чоловіків без якихось помітних протестів їхніх родин, громадян Росії.

Зі Сталіним було так само, сказав Зеленський. Завдяки радянській цензурі та пропаганді Кремлю зійшло з рук вбивство у 1930-ті роки мільйонів українців під час примусової конфіскації їхнього врожаю — геноцид, що отримав назву Голодомор. Наступні покоління радянських людей нічого про це не знали. Усі докази було поховано, свідків — репресовано. Зеленський дізнався деталі про Голодомор лише у старшій школі в 1990-х, після розвалу Радянського Союзу. І тільки згодом, уже під час свого президентства, усвідомив, що це — частина одного ланцюга. Спершу Голодомор, потім Голокост і Друга світова війна, далі — два покоління радянських утисків.

— Трагедії йшли одна за одною, — зауважив Зеленський. — Один жахливий удар змінювався іншим.

Я запитав, чи не могло таке минуле якось загартувати Україну як націю, чи не додало їй стійкості у нинішній війні. Мене винагородили пронизливим поглядом.

— Хтось може сказати, що це нас загартувало. Але я вважаю, це відібрало в України велику частину її можливостей до розвитку. Один удар за іншим, страшні удари. Як це нас загартовує? Люди насилу вижили. Голод їх зламав. Зламав їхню психіку, а таке, звісно, лишає слід.

Нині настала черга покоління Зеленського отримати черговий удар від іноземного загарбника. Замість Сталіна та Гітлера тепер був Путін — намагався зламати волю українців, позбавляючи їх тепла й світла, знищуючи можливість збирати врожай або думати про щось іще, крім виживання. Наступне покоління українців, зокрема й син Зеленського, зростатиме, вивчаючи засоби ведення війни, замість того, щоб працювати для добробуту. Коли Зеленський відвідував його востаннє, хлопчик бігав в однострої та у свої дев’ять років розмірковував про те, які види зброї потрібні армії.

Мета його президентства, сказав Зеленський, покласти край цьому циклу, розірвати ланцюг утисків, який не зумів розпізнати раніше, і в основі цього плану — дещо більше за зброю.

— Не хочу мірятися кількістю танків і розміром армій, — пояснив Зеленський.

Росія — ядерна супердержава. Хай скільки разів відганяти її військо від українських міст, воно все одно може перегрупуватися, вчергове окопатися і спробувати знов.

— Маємо справу з могутньою державою, яка патологічно не бажає відпускати Україну. Для якої демократія та свобода України — питання власного виживання.

Єдиний спосіб перемогти такого ворога — не лише вибороти тимчасове перемир’я, а виграти війну — це змусити українців повірити в те, що їхня свобода варта жертв війни, і переконати решту демократичного світу тягнути Україну в іншому напрямку, до суверенітету, незалежності та миру. Це буде внеском Зеленського. Він уже переконав США та Європу надати Україні достатньо зброї, щоб перехопити ініціативу у війні. Однак його заклик до союзників був глибший, не тільки про матеріальну підтримку для забезпечення поступальних перемог. Знов і знов попереджав Зеленський у своїх промовах про те, що втрата свободи однієї нації підточує свободу решти.

— Якщо вони нас поглинуть, — сказав мені Зеленський, — сонце у вашому небі потьмяніє.

Ми вже подолали половину шляху до Києва, і президентові лишалися лічені години, щоб відпочити та підготуватися до наступної події в розкладі. Близько третьої ночі за Києвом Зеленський мав виступити на саміті G20 на Балі, де лідери найзаможніших країн світу зібралися для обговорення низки криз. Список очолювала війна в Україні. Росія, попри статус засновниці групи й однієї з найвпливовіших її учасниць, зіткнулася на Балі з остракізмом своєї делегації. Міністр закордонних справ Сергій Лавров вирішив повернутися додому раніше — відступ, який засвідчував успіх стратегії Зеленського проти росіян. Україна навіть не була членом G20, однак її президент, що підключився до зустрічі зі своєї столиці, міг розраховувати на пильну увагу лідерів групи.

— Росіяни мають зрозуміти, — сказав він, коли ми прощалися. — Вони не отримають пробачення. Світ їх не прийме.

Приблизно опівночі

1 ... 98 99 100 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шоумен, Саймон Шустер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шоумен, Саймон Шустер"