Повний текст — Я... люблю тебе, — пробурмотів він із гіркотою в голосі. Кульмінація наближалася, а жіночі руки оманливо ніжно гладили плечі чоловіка. — Голосніше, Редкліффе... — зажадала вершниця і запустила наманікюрениє пальчики в темне волосся хлопця. — Я кохаю тільки тебе, Лізо! — прокричав Редді, відчуваючи болісне і водночас огидне звільнення. Алкоголь заглушив...

— Що ти робиш у моїй спальні? Максим з'явився так несподівано, і поки я з переляку не передумала, видихаю, сповнена рішучості: — Хочу цієї ночі стати твоєю! — Яніно, — здивування змазаною тінню ковзнуло по гарному чоловічому обличчю, залишивши на чуттєвих губах поблажливу усмішку. — Не хочу потім почуватися сволотою, між нами не може бути ніяких стосунків. —...

― Вибачте! — врешті бовкаю. ― За що? ― Не знаю. Я не пам’ятаю що було вчора. ― Он як! — повертається, повільно відпиває зі склянки. Чомусь стає жарко від того, що розумію ― його губи торкаються скла саме там, де ще хвилину назад були мої. ― Я була з друзями на вечірці. Це останнє, що пам’ятаю, ― пригнічено зізнаюсь. ― Не знаю, що трапилось... ― Що ж, Снігурко, вважай...

Якби можна було б вирватися з метушливої буденності, закинути всі справи, поставити складні стосунки з «коханим» на паузу й поїхати до лагідного моря… Я так і зробила, але замість того, щоб відновитися і негайно повернутися до звичного життя несподівано зустріла чоловіка, з яким тепер маю змогу прожити ті самі ностальгічні трепетні митті, які кожна дівчина переживала...

*** Безкоштовно до 28-30 серпня*** Данило Потоцький був моїм першим коханням. Ми з ним зустрічалися, а він одружився з моєю найкращою подругою. Десять років в одній компанії. Нас нічого не пов'язувало. Я думала, що все забула, що нічого не відчуваю і мені кайфово бути одиначкою. Але розбите вщент серце все ще хоче кохати. #Нецензурна лексика #Відверті сцени сексу...

— Тихо, кохана, не пручайся. Бо закину зараз через плече і покараю у спальні. Що? Що він зараз сказав? Кохана? Чи почулося? — Ану повтори! — видихаю йому у губи, — Як ти мене назвав? Мої очі широко розплющені, я забуваю як дихати. Чекаю. Він якось дивно дивиться на мене. — Тобі не почулося, — час сповільнюється. Або ні. Це я так сприймаю цей момент, немов у...