«Вона моя жінка» - осяяння приходить одразу, щойно в полі мого зору з’являється витончена жіноча щиколотка з автомобіля й опускається на асфальт. Доки я не зустрів Емму, я був упевнений, що кохання і довіра йдуть пліч-о-пліч. - Невже ти не можеш повірити мені навіть тепер? - Можу. Я вірю. Тільки... - вона в сум'ятті замовкає. - Цього мені достатньо, - мій голос...

– Страшно, мала? – запитує він хрипким голосом. – Ні, – я легенько похитую головою. Ніяка сила не може мене змусити відвести очі від його обличчя. – Ти такий великий і сильний, хіба ти образиш слабку дівчинку? Чому він так незвично реагує на мої слова? Моя долоня, прикрита його рукою, лежить на міцних грудях. «Його серце в моїй долоні?» – думаю я й чітко відчуваю...