Було усяке між нами. Що тут роботи з цього таємницю. То палке кохання з гарячими обіймами та пристрасними поцілунками, то постійні свари та якісь дивні непорозуміння. Ми так одного разу посварилися, що майже декілька місяців не бачились і не розмовляли один з одним. Та потім, зовсім нещодавно, ми знов помирилися і здається кохання спалахнуло з новою силою. І я був...

Я тебе кохаю. Кохаю твої очі. Твої губи. Твоє обличчя. Твій носик. Волосся. Фігуру. Все-все, що в тобі є. Ми можливо і не так довго знайомі. Три місяці це не багато і не мало. Але я кохаю тебе. Вже давно і можливо безнадійно але. Але не завжди все буває тому, що ми того хочемо. І як що ні то, ні. Що тут поробиш. Та все одно, доки є хоч малесенький шанс, треба вірити...

Ах, Настя, Настя. Біле волосся, сині очі. Що ж ти з собою зробила? А все через це кляте кохання. Жила собі дівчинка. Відмінниця. Вихована. Не п'є. Ні курить. Не гуляю. Родина гарна. Батько, мама, бабуся та кокер-спанієль Шаня. Заможна така родина. Настя взута. Одягнена. Нагодована. Все є. Все що душа побажає. І так вона жила собі тихо та скромно до своїх 16 років....

Але ж вона ще така дитина. Якби мені було десь, як їй. А з іншого боку, як би мені дійсно було як їй, то, мабуть, ні я, ні вона, один одному не сподобались. Коли мені було п'ятнадцять, мене тягнуло до дівчат, яки були старші за мене. Отож бо і воно. А ти дитина, дитина. Та ні. Все одно. Шість років це щось дуже нереальне, як не на мене. Чого я боюсь? Ми нічого такого...

То як там на рахунок РАЦСу? Ще не передумав? - Посміхаючись, запитала в мене моя нова знайома. - Ні. Та на мою думку там зараз вже немає нікого. - От як бува. Я в білому. І сукню вже купувати не треба. Ця дівчина мені подобалося. Може на зовнішність вона не така гарна, як Аліна. А от характер. І це все, що вона зараз каже. І що посміхається замість того щоб...