- Мужчина, відчепіться від мене! – у паніці висмикую руку. – Хто ви взагалі такий? - Я твій чоловік, - жадібно вдивляється мені в обличчя. До болю стискає плече. - Що за нісенітниця! - фиркаю. Липкий жах розповзається у грудях. Я його боюся. Він небезпечний. Маніяк! Чудовисько! - Яка ж ти погань, інсценувати свою загибель! Кинути рідного сина! - гарчить мені в...

Моє життя було ідеальним - у мене були свої плани щодо кар'єри, таємні мрії, які я хотіла втілити в реальність, амбіції. До певного моменту. Ось тільки мій батько вважав інакше і я мала вийти заміж ... за незнайомця. Чому? Тому що за моїм батьком, чорт забирай, був борг дуже впливовій людині. Батько бачив у моєму одруженні вихід із скрутної ситуації, а от я бачила...

– Ось і ти, моя люба! – незнайомець впевнено затягує мене у будинок. Притискає та цілує у маківку. Врізаюся у широкі груди, вдихаю теплий, сонячний аромат його парфумів. – Я… що… – намагаюся відштовхнути нахабу, та він лише сильніше стискає обійми. – Підіграй мені трохи, я віддячу, – шепоче на вухо. ❖Теодор не збирає милі дрібнички, нікому не довіряє та не...

Вона – Анна, донька відомого бізнесмена Степана Сомова. З шкільних років закохана в чоловіка, якого бачила один раз в житті. Він – Владислав Соколовський, керівник відомої компанії, заможний, самовпевнений і дуже привабливий чоловік. І одного дня їхні шляхи знову перетнуться. «Я підходжу ближче, мої ноги знову починають тремтіти, серцебиття пришвидшується, тіло...

БЕЗПЛАТНО! Моя переможна посмішка відразу ж сходить з мого обличчя. Знову цей самовпевнений гівнюк. Я заходжу в ліфт і чіпляюся ногою, в наступну секунду я вже лечу головою вниз, але сильні чоловічі руки ловлять мене. Бачу погляд, який глузує з мене. - Олеся Ігорівна, бачу все-таки проблема не у взутті? У вас проблема з ногами? Що? Вибухаю просто за секунду. - Вам не...

— Це я, Вадиме. Тая. Я… Ми з вами зустрілися два місяці тому в готелі. Після того, як ми провели разом ніч, я… завагітніла. У нас з вами буде дитина, — вже зовсім тихо додаю, мнучи в руках багатостраждальну сумочку. Його брови підскакують в подиву. Вадим окидає мене швидким поглядом з голови до ніг. Невже справді не впізнав? Чи просто прикидається? Та за мить вираз...