Читати книгу - "Будденброки"

Томас Манн

БУДДЕНБРОКИ

Роман

THOMAS MANN

BUDDENBROOKS

1901

©

Переклад з німецької

Переклав Євген Попович

Передмова Вадима Скуратовського

«БУДДЕНБРОКИ» ТА ЇХ АВТОР

Томас Манн — одна з видатних постатей європейської культури XX століття. У своїх романах, новелах та численних есе він глибоко осмислив духовну проблематику нашої доби, зокрема, одне з найважливіших питань — питання про громадську, активність художника в сучасну епоху.

Спадщина Томаса Манна — це своєрідна енциклопедія культурно-мистецьких проблем сучасності, пристрасний коментар до найбільш характерних і драматичних подій пізньобуржуазної історії. Художня література, музика, мало не всі філософські дисципліни від естетики до психології, природознавство, актуальні політичні події — ось далеко не повний перелік письменницьких інтересів Т. Манна.

Цей художник глибше, ніж будь-хто з його сучасників, зрозумів, що європейський континент вийшов на нові історичні обрії, що віднині цінності, вироблені буржуазно-індивідуалістським світом, безнадійно скомпрометовані. За цих особливих умов він поспішав сказати своє слово про духовні надбання цього світу, про всі його можливості я перспективи. Томас Манн одним із перших німецьких митців XX століття зрозумів, що так звана «ліберальна демократія» (псевдонім буржуазної демократії) належить минулому, що вона поступається місцем якісно новим, колективістським формам суспільного життя.

Універсалізм Томаса Манна — це не байдужа духовна «всеїдність», а сувора необхідність, зумовлена особливостями новітньої соціально-політичної й культурної ситуації. Хоч би що писав Томас Манн — роман, новелу чи есе, хоч би про що він писав — про загибель старовинного бюргерського клану чи про внутрішній неспокій німецького літератора 900-х років, про страждання і велич найбільших майстрів світової культури чи про «тяжке й грішне» життя композитора-модерніста, — він завжди писав про одне й те ж саме: про цілковиту вичерпаність буржуазно-індивідуалістського світу.

Таким чином, творчість Томаса Манна зводиться до небагатьох і водночас вельми важливих знаменників. Ці складники письменникового світогляду викристалізовувалися надзвичайно повільно. Проте їхні зародки в, вже в перших творах письменника, зокрема в його відомому дебюті — романі «Будденброки» (1901).

Двадцятишестирічний автор «Будденброків» висунув ідейну проблематику, якій залишився вірний до кінця свого життя. Його отроцтво склалося так, що певні ідеї не просто носилися в повітрі, а навіть визначали долю тогочасної людини. Але, звичайно, вирішальну роль у появі роману, до краю насиченого важливими соціальними темами, відіграли дивовижна спостережливість, неабиякий філософський багаж автора-дебютанта.

Щедре літературне обдаровання Томаса Манна доповнювалося ідеальними можливостями спостерігати, фіксувати й осмислювати поточні суспільні процеси. Завдяки цій обставині романіст розгорнув низку особливо переконливих картин німецького життя минулого століття, які своєю барвистістю і пластичністю буквально засліпили німецького читача тієї доби.

Розпочнемо саме з можливостей спостерігати.

Томас Манн народився у 1875 році, у місті Любеку, в старовинній купецькій сім’ї. Батько майбутнього письменника належав до найбагатших та найшанованіших представників міського «патриціату». Але після його смерті Манни швидко втратили свої капітали та привілеї. Характерно, що ні Томас, ні його старший брат Генріх так і не отримали університетських дипломів. Певний час Томас працює дрібним клерком, навіть пробує торгувати книжками. Разом з тим він багато читає, часто, хоча й не систематично, слухає лекції мюнхенських професорів. Невдовзі його інтереси зосереджуються головним чином навколо художньої літератури. Юнак уважно студіює найкращі зразки російського, французького та скандінавського роману і, нарешті, після кількох новелістичних спроб сам сідає за великий роман «Будденброки».

У цій книзі блискуче відтворено той своєрідний соціальний світ, який Томас Манн спостерігав ще з дитинства і який він згодом дещо неточно називав німецьким бюргерством.

Для того, щоб зрозуміти багатобарвне суспільне тло «Будденброків», слід згадати деякі особливості історії німецької буржуазії. Відомо, що вона з давніх-давен через багатовікову роздрібненість країни, через свою економічну та політичну відсталість цілком залежала від феодального класу. Закономірно, що в добу великих революційних зрушень вона, виявляючи крайній опортунізм, надзвичайну нерішучість і боягузтво, схилилася перед феодальною реакцією. Так, німецька буржуазія зрадила революцію 1848 року. Революція зазнала поразки внаслідок угодовства буржуа, яких політична активність народу лякала набагато більше, аніж деспотизм прусського самодержавства.

Революція 1848 року не усунула напівсередньовічних порядків, не поставила країну на буржуазні рейки. Німеччина була об'єднана прусською шаблюкою, «залізом і кров'ю», після кількох загарбницьких війн. Саме таким шляхом у 1871 році була створена імперія, в якій капіталістичний розвиток здійснювався не за рахунок експропріації феодальної власності, а внаслідок «зворушливої» спілки буржуазії і юнкерства, що надало німецькому імперіалізмові особливо реакційного характеру.

Безперечно, Томас Манн не просто знав, а й безпосередньо спостерігав глибоку аморальність вітчизняної буржуазії, зокрема, її байдужість до духовної культури. Більше того, дистанція між самозадоволеним буржуа і людиною мистецтва — одна з провідних тем у творчості Томаса Манна. Проте часто-густо всупереч загальновідомим фактам Томас Манн намагався відшукати в морі буржуазного егоїзму і вульгарності бодай острівці, на яких жили такі собі ліберальні, освічені, справді інтелігентні негоціанти чи фінансисти на зразок його батька. Він уперто — впродовж десятиріч — диференціює терміни «буржуа» і «бюргери», всіляко розмежовує відверту гонитву за наживою і нібито «коректний», «бюргерський» спосіб існування.

Для такої диференціації у Томаса Манна були певні підстави. Для нього Німеччина Гете, Шіллера, Гегеля, романтиків ототожнювалася із старим бюргерством — ліберальною буржуазією доімперіалістичної доби, а імперіалістична буржуазія після 1871 року стала уособленням найреакціяніших сил історії.

Томас Манн намагався довести, що бюргерство конденсувало в собі духовну енергію нації і стало, фігурально кажучи, скарбником німецької культури. Проте надмірна ідеалізація німецької ліберальної спадщини надто змістила реальні масштаби її історичної ролі, накладала на діяльність буржуазної інтелігенції ідилічний грим, маскувала її класову сутність. Такі очевидні негативи Майнового поняття бюргерства.

Разом з тим Манн-художник постійно здобував перемога над передсудами Манна-ідеолога. Автор «Будденброків» глибоко осягнув занепад бюргерсько-ліберальних комплексів німецької буржуазії і появу її нової, відверто імперіалістичної генерації. На жаль, соціальна спостережливість молодого романіста все ж таки гальмувалася як його надмірними бюргерськими симпатіями, так і невдалими спробами вийти за їхні межі.

Томасу Манну було справді нелегко. На зламі століть буржуазія, здавалося б, досягла зеніту своєї могутності. Настає доба, позначена майже беззастережною диктатурою буржуа, яка безжально придушує будь-який революційний протест. Поміркованість, пересічність стають альфою і омегою цього страшенно незатишного світу.

Штучний, вкрай сумнівний спокій, який запанував у