Читати книгу - "Дівчата з 13-ї вулиці"

Ворог — це друг, якого ще не знаєш.

Тим, хто віддає себе іншим.

Крізь відчинене вікно вливався бентежний запах осені. Хоча вже й було, мабуть, по десятій, у кімнаті через високі дерева, що оточували будинок, як завжди, панував напівморок. Агата перевернулася на другий бік і натягнула ковдру на голову. Перш ніж знову заснути, пригадала сон, який щойно урвався: на оцинкованому столі в яскраво освітленому приміщенні, яке нагадувало прозекторську, лежить зовсім гола дівчина. Ніде не видко ані ран, ані крові, її обличчя випромінює якийсь дивний спокій, а довге біляве волосся спадає долу. Агату переслідує думка, що вона мертва й водночас жива, що за мить розплющить очі й простягне до неї руку.

«Мабуть, варто поменше дивитися жахастики», — думає Агата, згортаючись калачиком.

За мить дівчина вже засинає.

Нікого не обходить, що встане вона аж після полудня.

Книжки, мов нетерплячі солдати, рівненько вишикувані й розставлені тематично, готові до навчання. Математика поруч із фізикою й хімією, далі біологія й географія, за ними — мови, далі — історія. Поруч із кожним підручником — загальний зошит у кольоровій палітурці, підписаний старанним, рівненьким, таким ще дитячим почерком. Зося любить школу й любить учитися. Надворі тепло й сонячно, останні дні канікул уселяють у неї оптимізм. Зрештою, у неї немає жодних причин панікувати, це лише другий клас.

Зося оглядає кімнату: ліжко застелене, чашку із залишками вчорашнього чаю дівчина віднесла на кухню, на письмовому столі чекає розгорнута книжка, яку вона читала ввечері. «Помсту» Фредра вивчатимуть цього року. А зараз треба вигуляти пса й купити продукти. На кухонному столі лежить список, квапливо складений мамою, і п’ятдесят злотих. За годину на цьому місці лежатимуть чек і решта, уся до копієчки, а покупки опиняться в холодильнику й у шафках. Нічого, окрім того, що є в списку, Зося собі не купить.

Під гучну музику Клаудія танцює перед дзеркалом. Нафарбована, вона виглядає старшою за чотирнадцять років. Обтисла кофточка зеленого кольору, яка ледве сходиться на грудях і відкриває пупок і, на жаль, кілька зайвих кілограмів, які для Клаудії поки що не проблема, різко контрастують із короткою, ядуче-жовтою спідничкою. Блискуча пластмасова заколка й така сама довга кліпса в одному вусі (друге затуляє пасмо волосся) довершують портрет. Клаудія задоволено дивиться на себе. Показує язика, неначе репетирує зустріч із кимсь, на кого хочеться справити враження. Цей хтось має зрозуміти, що Клаудія не наївна дівчинка, щоб здобути її, доведеться неабияк постаратися. Дуже постаратися. І тоді, хтозна, може, йому пощастить.

На класній фотографії, зробленій якийсь рік тому, жодна ще не нагадує тих, на кого вони перетворяться невдовзі. Закинувши фотки на дно неприбраних шухляд, усі забули, що на Агаті тоді була гарненька помаранчева футболка! Дівчина вже давно одягається виключно в чорне. Лише чорні футболки, чорні брюки й чорні светри. Тоді в неї було темно-русяве волосся, тепер воно чорне, аж вилискує синявою, із довгою гривкою, яка спадає на очі. Тоді вона ще всміхалася в об’єктив! І що її того разу так насмішило? Може, фотограф сказав щось кумедне? Цього вже точно ніхто не пригадує. Це був звичайний день, на виховній годині їх просто всіх вирішили зігнати й зафоткати. Той тип просто хотів собі підробити, і випадково вловив щось, чи то пак когось, кого більше немає.

Тоді Агата ще не була найнестерпнішою, найзлостивішою й найв’їдливішою ученицею в усій школі. Була собі просто Агатою Вротек з 1-Б. А тепер досить сказати «Агата» — і вже зрозуміло, про кого мова. Учителі, наближаючись до її класу, глибоко переводять подих і пригадують собі всі знання із психології, проте цього й так замало. Завжди виходить, що цього не досить. Бо немає жодного дня, щоб Агата не влаштувала скандалу. Починається зазвичай із невинного запитання, яке стосується теми уроку, а закінчується нервами, криками, конфліктом.

Ніхто із класу не намагався збагнути феномену Агати. Звикли, от і все. Вона стала частиною пейзажу, як комин будівлі на Пожариського. Сидить собі сама, за останньою партою, оперши голову на руки, зосереджена, насторожена, чуйна. Ні з ким не дружить, якось так вийшло. Власне, їй мають бути вдячні, що вона глузує з учителів, проте її поведінка часто обертається проти класу. Роздратований учитель утрачає терпець і в нього виникає думка про помсту. Яким чином? Зрозуміло, що всі отримують більше домашнє завдання, частіше пишуть самостійні роботи, контрольні, їх ретельніше опитують.

Усі спроби виправити Агату, якщо взагалі комусь хотілося б докласти до цього зусиль, нічим би не закінчилися. З нею неможливо поговорити. Відразу озлоблюється й верещить. Зрештою, більшість класу однаково до неї не озивається, а їй, здається, байдуже. Вона замкнулася в собі, настовбурчила всі колючки, щоб ніхто й не намагався. Ото й усе.

Фотографія з першого класу свідчить, що Клаудія колись носила хвостики! Цього, мабуть, ніхто вже й не згадає. Зі своїми ямочками на рожевих щічках дівчина виглядає щонайбільше на одинадцять. Може, на це надихнула її Брітні Спірс, хоча вона дуже швидко перестала вдавати слухняну дівчинку. Клаудія, керуючись модою, а ще більше — своєю вдачею спокусниці, не залишала сумнівів, що час, коли вона була солодкою невинною дівчинкою, давно минув. Зрештою, такою вона собі ніколи не подобалася. Клаудію завжди приваблювали хлопці, від самого малечку. Їй подобалося перебувати в їхньому товаристві, притулятися до них, цілуватися, оголятися. Позбавлена будь-якого сорому, вона ставала легкою здобиччю, хоча сама так ніколи не думала. Була переконана, що саме вона крутить ними.

Дівчиною перестала бути в п’ятому класі, почасти випадково, почасти з розрахунку. Лазив за нею такий собі сусідський хлопець. Їй страшенно лестило, що він був уже ліцеїстом. Майже дорослий. Завжди перестріваючи її на подвір’ї, зупинявся й намагався торкнутися. Клаудія відчувала тоді якесь незрозуміле тепло.