Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

ЗМІСТ

Розділ І - Щедрість Сулли

Розділ II - Спартак на арені

Розділ III - Таверна Венери Лібітіни

Розділ IV - Як Спартак користувався своєю свободою

Розділ V -Трикліній Катіліни і приймальна Валерії

Розділ VI - Загрози, інтриги і небезпеки

Розділ VII - Як смерть випередила Демофіла і Метробія

Розділ VIII - Наслідки смерті Сулли

Розділ IX - Як один п'яниця уявив себе рятівником республіки

Розділ X - Повстання

Розділ XI - Від Капуї до Везувію

Розділ XII - Як розумом і хитрощами Спартак збільшив кількість своїх воїнів від шестисот до десяти тисяч

Розділ XIII - Від Казілінської до Аквінської битви

Розділ XIV - Спартак робить огляд своїх легіонів

Розділ XV - Спартак перемагає ще одного претора і переборює небезпечні спокуси

Розділ XVI - Лев біля ніг дівчини. — Покараний убивця

Розділ XVII - Арторікс-скоморох

Розділ XVIII - Консули на війні. — Камерінська битва. — Смерть Еномая

Розділ XIX - Битва під Мутіною. — Заколоти. — Марк Красс на війні

Розділ XX - Від битви біля ГарганськоІ гори до похорону Крікса

Розділ XXI - Спартак у ЛуканіІ.— Птахолов попадає у сильце

Розділ XXII - Останні битви. — Поразка біля Брадану. — Смерть

Епілог

Пояснення імен і назв

РОМАН

И(італ.) Д42

Переклав з італійської А. X. Іллічевський, Художник В. І. Пойда

Переклад здійснено за виданням: Spartaco. Racconto storico… di Raffaello Glovagnoli, Quarta edizione, Milano, Paolo Carrara, 1884.

Л 70803-42 Д M228(04)-74 225

Капрера, 26 червня 1870 р.

Д. Гарібальді — Джованьолі

Мій дорогий Джованьолі!

Я проковтнув вашого «Спартака», недивлячись на те, що в мене дуже мало часу для читання, і він розбудив у мені почуття захвату і захоплення.

Я сподіваюся, що ваші співгромадяни оцінять величезні достойності вашого твору і, прочитавши його, переймуться нездоланною стійкістью у боротьбі за святу справу свободи.

Ви, римлянин, відобразили не найкращу, але найбільш блискучу епоху історії великої республіки, — епоху, коли горді хазяїва світу вже почали скочуватися в безодню пороку та ростління, але недивлячись на розбещення та пороки, подібно гігантам здіймались над попередніми поколіннями усіх епох та народів.

«З усіх великих людей — найвеличнішим був Цезар», — сказав один знаменитий філософ, а як раз особа Цезаря наклала відбиток на епоху, зображену вами.

Образ Спартака — цього Христа-іскупителя рабів, ви викарбували різцем Мікеланджело, і я, діставший свободу раб, дякую вам за це и за ті миті зхвильованності, що я пережив прочитавши вашу книгу: то я надихався чудовими подвигами рудіарія, то сльози душили мене, а до конця повісті я пережив відчуття розчарування від того, що вона така коротка.

Хай збережуть наші співгромадяни пам'ять про цих героїв, що сплять у рідній нам землі, де більше не буде ні гладиаторів, ни панів.

Завжди ваш Джузеппе Гарібальді[1].

Розділ I

ЩЕДРІСТЬ СУЛЛИ

На сході сонця, за чотири дні до листопадових ід (10 листопада) 675 року римської ери, за консульства Публія Сервілія Ватія Ісавріка і Аппія Клавдія Пульхра, Рим кишів юрбами людей, що з усіх частин міста стікалися до Великого цирку. Із густо населених біднотою, кривих і багатолюдних вуличок Есквіліна та Субурри пливли нескінченні натовпи, вбирали в себе людей різного віку й стану і, виливаючись на головні вулиці — Табернолу, Гончарну, Нову — невпинно посувалися до цирку.

Римські громадяни, ремісники, пролетарі, вільновідпущеники, старі, вкриті шрамами гладіатори, злиденні, покалічені ветерани гордих легіонів, уславлених перемогами в Азії, Африці, над кімврами, простолюдки, блазні та скоморохи, танцюристки, ватаги жвавих хлопчиків зливалися в нескінченні юрми. Радісні обличчя, збуджені погляди, безтурботні гострі жарти свідчили про те, що весь цей незліченнийлюдпоспішав на якесь улюблене видовище.

Цирк, побудований 138 року від заснування Рима царем Тарквініем Древнім, був прикрашений і розширений з нагоди завоювання Апіоли останнім із царів — Тарквініем Гордим, його стали називати Великим з 533 року, коли цензор Квінт Фламіній збудував інший цирк, названий його ім'ям.

Великий цирк, розташований у Мурсійській долині між Палатінським і Авентінським горбами, в той час, коли розгорнулися події, про які йдеться в цій повісті, ще не мав тих величезних розмірів і тієї пишноти, яких надали йому пізніше Юлій Цезар і Октавіан Август. Проте це була величезна споруда завдовжки в дві тисячі сто вісімдесят і завширшки в дев'ятсот дев'яносто вісім кроків, де могли вміститися понад сто двадцять тисяч глядачів.

Ця продовгувато-округла будівля на західній стороні була прямою, а зі сходу замикалася півколом. Пряма сторона цирку — оппідум — мала тринадцять арок. У середній арці був один з двох головних входів до цирку, називаний Парадними воротами, бо через них перед початком ігор на арену виходила процесія жерців з образами. У дванадцяти інших арках містилися стайні, або «темниці». В них замикали колісниці з кіньми, коли на арені бували перегони, і гладіаторів та хижих звірів, коли відбувалися кровопролитні бої.

Від оппідума півколами збігали численні сходи, що служили сидіннями для глядачів. Ряди сходів закінчувалися вгорі під портиком із арок, де були місця для знатних жінок.

Напроти Парадних воріт височіли Тріумфальні ворота. Через них входили переможці. Праворуч від оппідума, ближче до Парадних воріт, одкривалися Ворота смерті. Через цей зловісний вихід служителі цирку виволікали довгими гаками понівечені, закривавлені тіла вбитих і вмираючих гладіаторів.

Між оппідумом і Тріумфальними воротами тягся кроків на п'ятсот «хребет», тобто низька стіна, що поділяла арену навпіл. По ній відзначали відстань під час перегонів.

Посередині «хребта» підносився обеліск сонця, обрамлений невеличкими баштами, колонами, жертовниками і статуями.

Арену оточували високий парапет, за ним наповнений водою рів і ґратчаста залізна огорожа. Все це оберігало глядачів од можливого нападу диких звірів, що лютували на