Читати книгу - "Чому бегемоти не їздять в автобусах, Народні"

Їхав собі чоловік в автобусі, та не один, а з псом. Пес був великий такий – сенбернар – і займав дуже багато місця. Чоловікові зробили зауваження:

– Ви б іще бегемота сюди затягли!

Чоловік образився. Не за себе – за бегемота. Ну чим той гірший від людей? Чому бегемотові не можна їздити в автобусі? Бо в нього немає грошей на квиток? Однак у багатьох пасажирів немає грошей, а вони все одно їздять. Тоді в чому справа?

І стало йому так цікаво, що він придбав квиток на літак і полетів до Африки. Відшукав велике красиве озеро з темними острівками, що нагадують розкидане каміння, і став чекати. Аж ось один із острівців почав поволі здійматися. Потім другий, третій, четвертий. То бегемоти залишали дно озера, де снідали смачними водяними рослинами. Вони були в чудовому гуморі й залюбки погодились на маленький брейн-ринг.

– Чому бегемоти не їздять в автобусах? – спитав чоловік.

Такого дивного запитання бегемоти зроду не чули. Вони трохи порадилися й запропонували чоловікові декілька відповідей, а він хай обирає, яка з них найправильніша.

– Ми, бегемоти, їмо будь-коли протягом доби, вночі навіть більше, ніж удень,– мовив найстарший бегемот із крихітними розумними очами. – Я, наприклад, окрім папірусу, лотоса й тростини, дуже люблю кавуни. І коли стемніє, вирушаю на гастрономічну прогулянку до найближчих полів. Я б охоче їздив туди й назад автобусом, але ж вночі автобуси не ходять.

– У мене є відповідь ліпша,– заперечив інший бегемот, місцевий чемпіон із плавання. Він щойно винирнув із води, де пробув цілих шість хвилин, і відфоркувався, кумедно трясучи маленькими вушками. – Половину свого життя бегемоти проводять у воді. Древні греки навіть називали нас „річковим конем” (гіпопотамом). Проте водяних автобусів, на жаль, поки не вигадали. От якби нашими дорогами їздили не автобуси, а величезні акваріуми, я б катався від ранку до вечора!

– Бачив я ваші автобуси,– зверхньо посміхнувся третій бегемот. – Хіба в них можна їздити? Не збагну, чому про окремих людей кажуть, ніби в них шкіра, наче в бегемота. Наша шкіра, звичайно, товста, але дуже гладенька й чутлива. Ми реагуємо навіть на легкі дотики мухи. Уявіть, що з нами буде, коли нас втиснуть у напхом напханий автобус? Особливо в годину пік.

Четвертий бегемот був дуже заклопотаний – він підтюпцем бігав по дну озера, однак не витримав і теж встряв у розмову.

– Особисто я важу 3 тисячі 200 кг,– сказав він. – Коли я почну автобусом їздити, то вагою своєю пережену слона! А мені цей рекорд ні до чого. Того я завжди ходжу пішки. Корисно-бо.

Бегемот позіхнув і повільно пішов на дно – настав час обідати. За ним пішли й інші бегемоти.

А чоловік поїхав додому і всю дорогу думав: яка ж із відповідей правильніша? А потім дістав блокнот і записав на чистій сторінці (аби не забути): „Бегемоти не їздять в автобусах, бо не хочуть”. І втихомирився. І більше до Африки не їздив.

Тамара Шульга

художник Владислав Скобельський