Читати книгу - "Циган у монастирі, Народні"

Був єден циганин. Дорадився так, що він іде в монастир та стане за ченця. Прийшов у монастир.

– Пане ігумен, прийміть мене за ченця, бо я роботи не годен, а чув, що ченцям дуже добре: робити не треба, їсти-пити є, то я був би тут.

Ігумен каже:

– То я тебе прийму.

Завів його в єдну возарню:

– Но, се твоя хижа буде!

І замкнув циганина у возарні на три дні. Третього дня понадвечір прийшов ігумен, отворив возарню, а циганин стоїть серед возарні та жує тріску в роті – голоден.

– А що ти, цигане, робиш?

– А що, паночку? Ге, жую тріску, аби не забув їсти. Ой, – каже, йду я собі геть, не хочу я ченцем бути!

Пішов з того села циганин, а єден єгер веде єдного пса старого – хоче його забити з пушки, бо старий.

Каже циганин:

– Ой, паночку, де ви того пса ведете?

– А, хлопе! Де його веду? Веду його ген на те поле та вб’ю його з пушки.

А циганин каже:

– Прошу вас, не бийте його, не бийте: ану ж поведіть його в монастир, там він сам згине з голоду; не треба його бити!

Так циганина наїла біда там, аж міркував, що й пес там здохне з голоду.