Читати книгу - "Козак Мамарига, Народні"

Козак Мамарига служив у багачів двадцять п'ять років; не заслужив ні вола, ні коня, ні доброго слова. Тоді пішов у службу, служив цареві двадцять п'ять літ; не заслужив ні вола, ні коня, ні доброго слова і од царя. Прийшов тоді оп'ять додому і пішов у путь-дорогу куди Бог дасть. Тепер як узяв іти, іде тиждень або два усе стовповою дорогою. Зустрічає його парубок.

— Здрастуйте,— говорить,— що ви є таке?

— Я,— каже,— козак Мамарига; служив у багачів двадцять п'ять літ і не заслужив ні вола, ні коня, ні доброго слова. І царю двадцять п'ять літ служив і не заслужив і у царя ні вола, ні коня, ні доброго слова. Тепер прийшов собі додому та й пішов куди Бог дасть. А ти,— каже,— що є таке?

— Я,— каже,— у пана у такого-то був за кухаря, та ніс багато посуду дорогого, та спіткнувся, упав, побив посуд, так на мене учорашній день поготовили багато різок, щоб мене сікти, так я оце втік. Так прийми мене, брат козак Мамарига, за меншого брата, буду тобі служить.

Побратались вони та ідуть собі. Так йшли вони тиждень чи більше; тепер зустрічає їх третій, з батіжком.

— Здрастуйте,— говорить,— браття. Що ви,— каже,— є за люди?

Цей каже:

— Я є козак Мамарига.

— А я,— другий одповів,— був у пана за кухаря, та там, як мене мали сікти, так я утік, а оце ми побратались.

— Ну,— каже,— прийміть і мене за третього брата.

— А ти,— каже,— що є за чоловік?

— Я,— каже,— чумак був, гнав дванадцять голів чи з рибою, чи з сіллю. Розбійники набігли та й забрали у мене гроші і худобу мою, та з душею тільки я і убрався та от з цим батіжком.

Прийняли. Оце стали три брати і йдуть собі дорогою стовповою; де випросять собі хліба та й ідуть. Дійшли до місця, де стоїть стовп і три дороги нарізно. Подивився козак Мамарига і каже:

— Тут, брати мої, треба нам різнитися. Тепер попрощаємось собі, котрий на котору сторону хоче, туди й ступайте, а мені яку покинете, така й буде.

Теперечки розпрощалися і пішли, той на ту дорогу, а той на ту. Як узяв козак Мамарига ходити, ходив собі годів десяток. Ходив і убрався собі у ліс. Ходив у лісі довго-недовго — находить хатку. Кинувся до дверей,— зачинено двері.

— Одчиніть,— каже.

А дві жінки сміються, не відчиняють. Просився, просився — не відчиняють. Узяв тоді двері виставив і увійшов у хату.

— Здрастуйте! — каже.

Лежить чоловік на печі:

— Що ти за самоволець, що прийшов до мене та двері виставив? От я,— говорить,— як устану, та візьму м'яло, та так помну тебе, щоб ти знав мене. Що ти є таке?

— Я,— говорить,— козак Мамарига.

— Е,— говорить,— прости, брат, що тебе вилаяв, ти мені є брат, старший за мене!

— Який же,— каже,— ти мені брат?

— А той,— каже,— що коли я од пана утік, то ти мене прийняв за брата.

Ну, тепер просить за стіл брата, садить його за стіл, їсти і пити братові дають.

— Як же ти, брате, досі собі місця не знайшов?

— А ні,— говорить,— не знайшов і досі. Ну, попили, погуляли там собі.

— Ось,— каже,— брате, у мене дві жінки, так бери яку хочеш собі за жінку.

— Ні,— каже,— брате, дякую, я не хочу.

Побув троє діб у того брата, відпочив, тоді сказав:

— Прощай, брате, піду куди Бог дасть.

Пішов од того брата у путь-дорогу та іде собі куди Бог дасть. Ішов він днів три або чотири. Дивиться — гонить пан хортами зайця, і біжить той заєць дорогою прямо на нього. Він ударив палкою та й убив і сів там коло нього. Прибігли хорти, подивились і полягали коло нього. Добігає пан.

— Здрастуй,— говорить,— мужик! Тут зайця ти не видів?

— Ні,— каже,— я ось зайця убив.

Каже пан:

— Що ти є таке?

— Я,— каже,— козак Мамарига.

— Е,— говорить,— брат, вибач, може, я тебе образив як-небудь.— Схвачується з коня, береться за руки і цілується.— Ти,— говорить,— є мені брат, старший за мене., Пам'ятаєш, як ви, два брати, ішли, а мене третього прийняли?

— Так, пам'ятаю.

— Ну, прошу, брат, до мене у гості, я тепер живу добре! Сідай, брат, на коня на мого.

— Ні,— говорить,— дякую, брат, за коня, бо я на коні не вмію їздити.

Ну, ідуть собі, побралися за руки, коня закинув пан собі на другу руку. Ідуть і говорять собі.

— Що ти, брат, козак Мамарига, і досі собі місця не знайшов? Ось я уже вісімнадцять літ як женився і живу тут.

Приїхали додому до того пана. Уводить він його у свій дім. Увійшли, поздравствувалися.

— То,— говорить,— жона моя, я знайшов свого брата у степу, у дорозі.

Тоді посадили його, давай пить, гулять і не знають, де його й діти, такі раді вже вони йому.

— Ну, тепер я тобі, брате, половину всього віддам. Тебе, брате, оженю. Ось,— каже,— хоч у цих кімнатах будеш або збудуємо тобі або мені.

— Ні, дякую, брате, за твоє слово. Слава Богу, що ти собі нажив, а я собі що наживу, то моє буде.

Побув він цілий місяць у цього брата, погостював.

— Ну, тепер,— каже,— брате, краще піду собі куди Бог дасть. Ну, брат і плакав, і умовляв, щоб остався тут. А він каже:

— Дякую, не хочу.

— Може,— каже брат,— дати тобі коня хорошого на дорогу?

— Дякую,— каже,— за коня.

Тепер дав він йому сот чи дві, чи три на дорогу. Попрощалися, пішов собі у путь-дорогу оп'ять. Йшов довго-недовго, дивиться, аж три чоловіки б'ються на могилі. Він тоді навпростець швидше туди.

— Здрастуйте, господа, та за що ви б'єтеся?

Кажуть:

— За свою батьківщину. Нас три брати є.

— Яка ж у вас батьківщина?

— Оце у нас кінь Гивер, та торба волосяна, така, що дає їсти та пити, та чоботи такі, що поверх води ходять. Оце тільки у нас і батьківщини. Так отой каже, що я візьму те, а отой каже, що я візьму те, то ми і б'ємося за це. А ти,— кажуть,— що є за земляк?

— Я,— каже,— козак Мамарига.

— Ну, поділи нас,— кажуть,— брате козаче Мамариго, нашою батьківщиною,

— Я,— каже,— брати, вас розділю; ніхто краще вас не розділить, як я. Згодні ви на те, що я вам буду говорити?

— Згодні,— кажуть вони,— аби ти, козак Мамарига, нас розділив.

— Ну,— каже,—