Читати книгу - "Козак Мамарига, Народні"

три, ще стало три роги. Ну, і смаковиті ці ягоди, не могла удержаться. Треба їсти, і вона їла, поки штук сорок з'їла. І стали по ній по усій роги. Сорок як із'їла, і сорок рогів стало по ній. І так вона на тих рогах і висить. Тут зараз до короля:

— Ідіть, що там сталося з королівною! Вбігає король, жахнувся.

— Що це таке? Що ти їла?

Каже:

— Купила ягідок, носив якийсь-то мужик, як попоїла, оце і стало по мені.

— Біжіть! — посилає солдат.— Хто носить ягоди, сюди його тягніть!

Шукали, шукали, нікого не знайшли з ягодами. Так і сидить королівна на рогах. Давай король відписувати у чужі царства, щоб були такі доктори і лікарі, щоб оті роги зігнати. Поз'їздились із чужих царств і зі свого царства доктори і лікарі. Подивились-подивились, нічого не зроблять, не спадають роги. Чим там не мазали, однаково. Роз'їхались усі оп'ять по своїх містах, а чоловік ходить по базарі і каже:

— Я можу ті роги зігнати королівні без зілля.

Тут дали знати королю зараз же.

— Де він є, той молодець, представте його у мій дім. Узяли представили його королю.

— Можеш ти зігнати роги без зілля у моєї дочки?

— Можу.

— Ось відписую тобі царство, і ось твоя жона.

— Вивезіть мені возів із два трісок на площу. І виїздіть усі городяни за двадцять п'ять верст від города. Буду такі ліки розпускати, що як зайде, то умре народ увесь. Витягніть її у сад до тієї купи дров.

Витаскали вони її до дров, а тоді вони убралися всі. Узяв він дрова, запалив, три бичі вирубав дубових, запарив, бере тоді бичі і потягає між рогами. Вона кричить.

— Це,— каже,— б'є тебе козак Мамарига, твій муж. Де ти мого коня Гивера діла?

— Той кінь живий, на станку. Не муч мене.

— А торби — волосянка та дротянка — де?

— То у батечка все поховане. Буде тобі перед лице усе, тільки мене не муч.

— Більше ж мене не будеш кидати?

— Не буду до віку вічного.

Ну, тоді він бере ягідку, роздавлює їй у рот — і спадає ріг; підіймає вона тоді голову вище. Укидає знову їй ягід дві-три у рот. Поїла, ще три роги спало. Тоді дає їй ще більше. Ті роги на ній осипаються. Із'їла штук сорок ягід; осипались роги, стала королева-дочка така, як і була.

— Ну, дивись, щоб ти знала, як заміж іти.

Пішли у кімнату, там найшли що пить, що їсти. Попили, поїли. Через час біжать городяни у город. Прибігає король у кімнати, зустрічає його дочка.

— Слава Богу, слава Богу!

Ну, тепер давай пирувати, пити-гуляти.

— З якої ти землі, хто ти є? — питає король того, що зігнав роги.

— Я,— говорить,— козак Мамарига, ваш зять перший. Мені вінчаться не треба, я уже вінчаний.

— Так то ти?

— Я,— говорить.

— Ну, тепер одписую тобі все царство.

От і царствує козак Мамарига. Він почитає жону, а жона його, і живуть у тім царстві.