Читати книгу - "З ким поведешся, Оксана Демченко"

Жило-було y зеленому лісі оленятко Білоплямчик. Одного разу він поскаржився мамі:

– Нудно мені жити самому. Ні з ким погратися.

Жило-було вовченя Федір. І були в нього мама, тато й два друга лисеня та кошеня.

– Ой, щось нудно мені з вами, – сказало якось вовченя. – Піду до пташок!

Забрався Федір y гніздо. Прилетіла пташка-мама.

– А зараз будемо вчитися літати! – сказала вона і виштовхнула всіх з гнізда.

– Гуп! – і бідолашне вовченя впало в озеро. «Залишуся тут жити», – вирішив Федір. Плаває він з рибами, a ті

мовчать. Нудно стало вовченяті. «Так я й думати розучуся», злякався Федір.

– Не встигнеш! – клацнула зубами величезна щука.

Ледве вислизнув Федір і вискочив на берег.

А тут равлик повзе.

– Равлику, нумо дружити, – запропонувало вовченя.

– Давай, – тихо відгукнувся той.

Приповзли вони до Країни равликів. Одягли на Федора равликовий будиночок.

– Ні, це не для мене, – зрозуміло вовченя. – Я волю люблю, а тут усе життя будинок на собі тягай!

Подався Федір до розбійників-вовків.

– Візьміть мене до товариства!

– Ану швиденько воду неси та обід нам вари, а то ми тебе з’їмо! заклацали зубами сіроманці.

Уночі вовки пішли в село по здобич, аж тут сторож-пес ну з рушниці стріляти ледве живі втекли бідолахи.

Прибігло вовченя додому до батьків і друзів.

– Вибачте мені, будь ласка! Тільки тепер я зрозумів, які ви мені дорогі. Ви найкращі B цілому світі!

А всі нумо Федора обіймати й цілувати! І, звичайно ж, пробачили йому, бо справжня дружба та любов завжди щедрі на добро і порозуміння.