Читати книжки он-лайн » Любовна фантастика 🚀💫💑 » Я обираю бути твоєю, Ольга Островська

Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

58
0
В повній версії книги "Я обираю бути твоєю" від автора Ольга Островська, яка відноситься до жанру "Любовна фантастика 🚀💫💑", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Я обираю бути твоєю, Ольга Островська» від автора - Ольга Островська, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Любовна фантастика 🚀💫💑" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська" з друзями в соціальних мережах: 
Два місяці тому Соломія прийшла до тями в незнайомому будинку, не пам'ятаючи ні як там опинилася, ні що з нею трапилося. А зараз вона вагітна і навіть не знає, хто батько її дитини. Ще й дивні сни починають дошкуляти, які зрештою приводять дівчину до зруйнованої арки посеред лісу. Далі несвідомий крок через невидиму межу. І зовсім інший, паралельний світ, населений расою, що має неймовірні, надлюдські суперздібності. Світ, в якому її дитина багатьом потрібна і багатьом заважає. Світ, у якому Солі доведеться обирати, кого визнати своїм чоловіком – того, хто допоміг, хоч і переслідуючи свої невідомі цілі, чи того, хто називає себе батьком її ненародженого сина.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 110
Перейти на сторінку:
Пролог

Ще тиждень тому мені здавалося, що життя знову завдало мені нищівного удару, від якого невідомо чи я зможу оговтатися. Новина, яку повідомили дві рисочки на смужці тесту, дуже глибоко струснула мій світогляд, можна сказати, землю з-під ніг вибила. А я й без цього не дуже твердо на тій землі стояла. І в нападі задушливої, руйнівної паніки спосіб розв'язання проблеми здавався очевидним.

Але сьогодні, чуючи чітке серцебиття своєї ненародженої, незапланованої та зачатої проти моєї волі дитини, я відчуваю, як щось в мені перевертається, міняється. Ніби я сама перероджуюсь, здіймаюся з попелища й оживаю, віднайшовши новий сенс свого існування.

Що я думала? Чого боялася? Хіба варте це все життя невинної дитини? Моєї дитини.

Привіт, малюче. Пробач дурепі, що хотіла тебе вбити. Не знаю, що буду робити, як жити, але більше ніколи не посмію сумніватися в тому, що ти маєш бути, в тому, що я люблю тебе. Не важливо від кого ти і як мені дістався. Головне, що ти мій.

Заплющую очі та опускаю голову на канапу, не звертаючи увагу на сльози, що течуть по щоках. Слухаю слова лікаря про те, як розвивається в мені моя восьмитижнева дитина. Здається, все гаразд. Більше все одно зрозуміти не виходить, надто приголомшена я цим чітким і життєствердним звуком. І прозрінням, що зійшло на мене. Я скоро стану мамою. Я вже мама.

В коридорі гінекологічного відділення, куди з кабінету гінеколога мене виводять ватні ноги, чекає єдина моя рідна душа – молодша сестра. Васька підіймає голову, почувши мої кроки, і встає назустріч.

− Ну що? – з тривогою заглядає в очі. Навіть їй невідомо, якого страху я натерпілася два місяці тому. Зате вона бачила, яким шоком для мене обернулися неочікувані наслідки. Яких не мало бути.

− Я не можу, Вась, − промовляю розгублено, зупиняючись і не знаючи, що робити далі. Всі мої орієнтири цілковито знищені.

− Йдемо, Солько, − сестра накидає мені на плечі пальто і тягне до виходу. І лише вдихнувши холодного осіннього повітря, я трішки приходжу до тями.

Поліклініка знаходиться на краю нашого містечка, далі ліс і річка. Сестра впевнено веде мене доріжками, що шурхотять жовтим листям під ногами, до непомітної хвіртки, через яку можна вийти на всипану хвоєю стежку. І з кожним кроком мені ще трішки легшає. Ніби в шелесті вітру в соснових кронах розчиняється набридливий дзвін у вухах. Давити в грудях перестає не повністю, але майбутнє більше не здається безнадійним.

Прорвуся. Чи я перша, чи остання? Треба ж як дивно. Прийняте рішення мало б крити мене панікою через велику купу нових проблем, до яких я зараз навіть не знаю, як підступитися, а на ділі відчувається, що тільки це рішення і правильне. Просто не можна по іншому. І чому я раніше цього не зрозуміла?

− Як ти? – кидає Васька на мене уважний погляд, коли ми зупиняємося на піщаному березі річки.

− Не знаю, − помітивши в кущах спину рибалки, хитаю головою і бреду далі, щоб не було зайвих вух. – Це все важко усвідомити, Вась.

− Прорвемося, − впевнено заявляє моя сильна і рішуча молодша сестра, крокуючи поруч. І мені зараз, як ніколи, потрібна ця її сила, тому що моя власна останнім часом… кудись зникла. – От дарма ти тоді заяву не подала. Так би хоч знала, від кого.

Від нагадування мимоволі кривлюся. Вона права, звісно. Я, мабуть, повелася по-дурному. Я точно повелася по-дурному. Але що вже вдієш? Нагода втрачена. Хто мене тепер буде слухати? Що я скажу? І чи зможу сказати хоча б щось?

− Може дізнаємося якось, чий то будинок? – підіймає вона брову, повернувшись до мене. Руки в кишенях потертих бойфрендів, косуха, картатий шарф, недбала гулька темно-русявого волосся. Бунтарка. Вперта, як бронепоїзд. І найнадійніша людина у світі.

− Думаєш, це щось дасть? – з кислим виразом підходжу до одної з лавочок, витесаних з колод, і змахую з неї листя.

− Ну-у, щонайменше, я подивлюся в пику цьому виродку. А взагалі, Солько, ти надто добра і надто добре думаєш про людей. Те що з тобою сталося, точно не можна було залишати як є. Якби я тоді була вдома, штурханами б погнала тебе в поліцію.

Хм, добра, це вона, звісно, загнула, а в іншому… права, звісно. Я чудово це розумію. Але… не знаю, як сестрі пояснити, в якому стані я тоді була. Сама до цього часу зрозуміти не можу. Два місяці тому в моєму житті все в один момент перевернулося з ніг на голову. Навіть згадувати тяжко. І страшно.

До того я працювала в кол-центрі солідного мобільного оператора, катаючись кожен день в столицю й отримуючи за мірками вчорашньої студентки досить непогані гроші, такі потрібні нам з сестрою. Звісно, це не була робота моєї мрії, але ж треба було з чогось починати. Зустрічалася з хлопцем, в якого була закохана, або принаймні думала, що була. Він рахувався у нас менеджером по навчанню, залицявся наполегливо, говорив дуже гарно, почуття зображував переконливо. Я, наївна, повелася. А потім все це в одну мить щезло. І якби ж безслідно… Ні, щезло воно, залишивши по собі жорстоку образу, купу проблем, бруду… і вагітність невідомо від кого.

Все почалося з того, що одного «чудового» дня під час обідньої перерви я випадково застукала тоді ще мого Олега за вельми відвертими й недвозначними поступальними рухами при спущених штанах з Наткою, що влаштувалася в наш центр буквально за тиждень до того. Вони навіть не потурбувалися двері зачинити на ключ. Чи варто казати, наскільки приголомшило й обурило мене побачене? Але це були ще навіть не квіточки, а так, натяк на пуп’янки. 

Психанувши, я досить відверто і зовсім нецензурно висловила все, що думаю про цього пса брехливого, зібрала соплі в кулак і пішла… працювати. І я навіть змогла це добре робити, стараючись не думати про зрадника. Але от він про мене думав, сволота. Вбила б гада!

Через кілька годин під час розмови з клієнтом мій уже колишній, ображений у своїх кращих скурвлених почуттях, з’явився поруч зі мною. І з мерзотною посмішкою натиснув на кнопку, перериваючи дзвінок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я обираю бути твоєю, Ольга Островська», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Я обираю бути твоєю, Ольга Островська» жанру - Любовна фантастика 🚀💫💑:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"