Читати книжки он-лайн » Міське фентезі 🌆🌟🔮 » Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

32
0
Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях - Читати Книжки Безкоштовно (Он-Лайн, Українською Мовою). (читати книги онлайн) Скачати книги у форматі PDF, EPUB, FB2 українською

0
0
00

Оля Лях
В повній версії книги "Детективне бюро «примара»: Два світи" від автора Оля Лях, яка відноситься до жанру "Міське фентезі 🌆🌟🔮", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях» від автора - Оля Лях, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Міське фентезі 🌆🌟🔮" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях" з друзями в соціальних мережах: 
Якби вам сказали, що поруч із вами існує інший світ, щоб ви відчули? Радість? Захоплення? Передчуття пригод та цікавість? А, якщо цей світ намагається вас вбити і вже ввів в кому вашого батька – що будете робити тоді? Що робити, коли двоє незнайомців кажуть, що магія існує і мають тому докази? Звичний світ новоспеченого детектива Кори Вега розвалюється на частини, коли вона дізнається, що усе її життя було брехнею. Чи варто було вірити хоч одному слову незнайомців, чи можна довіряти власним очам? Хто ж насправді її батько, хто його отруїв і що це за таємничий світ, якого не бачать прості «перехожі»?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 105
Перейти на сторінку:
Глава 1.1 Лікарня

Місто жорстоке. Місто примхливе. Місто постійне.

Місто живе своїм життям. А столиця особливо. Не звертаючи уваги ні на що. Авто трясуться по вулицях в перемішку з кінними екіпажами, над верхівками покрівель розноситься гудок потягів з вокзалу, вуличні коти тиняються попід прилавками виклянчуючи собі їжі у заклопотаних торговців, річка Отта, що оминає місто з заходу, тече, багатоскандальні заводи працюють, вкриваючи столицю смогом і обіцяючи черговий похмурий день.

От і зараз столиця прокидалась. Оживала і жила далі. Не звертаючи уваги на печаль, нервовість та біль, що уособлювала дівчина біля дверей Центральної столичної лікарні.

Вона стояла притулившись спиною до побіленої цегляної стіни. Розпущене хвилясте волосся кольору шоколаду, худе обличчя із різкими точеними рисами, втомлені блакитні очі, підтиснуті губи. Її тонкі плечі горбились від недоспаних ночей. Усі брязкання дверних дзвіночків, сміх та розмови, усе гудіння машин і заводів, мявкання котів та стукіт підборів - усі звуки столиці були приглушені. Вона ніби знаходилась під товщею води, коли в голові є місце лише власним думкам.

Проте один звук вона почула чітко. Вже вивчила його за минулі два тижні. Спочатку брязкання важкої зв'язки металевих ключів. Буркотіння головного лікаря за дерев'яними дверима зі скляною вставкою на ліхтар у передпокої, який так ніхто і не полагодив. Перебирання ключів. Звірка з годинником. Клацання. Поворот. Скрип старих петель. І нарешті на порозі з'являється сам головний лікар Беріал. В білому халаті накинутому поверх поношеного чорного костюма. Із білою шапочкою на голові та презирством до всього світу у погляді. Цей погляд окидає широкі сходи центральної лікарні і зупиняється на тій самій дівчині. Чоловік кривиться, проте нічого не каже.

Дівчина відліплюється від стіни. Все така ж, як і кожного дня протягом цих двох тижнів. З неприпустимо розпущеним волоссям, у неприпустимо чоловічому одязі: синій костюм, краватка, шкіряні чоботи. Все та ж неприпустима гордість у стомленому погляді. Лікар переводить очі на стіну і з невдоволенням помічає, що ця юна особа вже затерла білу фарбу своєю спиною. Якщо так продовжиться й надалі, то в стіні з'явиться виїмка по фігурі дівчини.

- Погано виглядаєте, панночко Вега. Вам би відпочити, - гмикає чоловік.

- Доброго ранку, головний лікарю Беріал, - стримано ввічливо відповідає дівчина.

Саме так вже рівно чотирнадцять днів починається їхня розмова.

Сьогодні субота.

Прийом відвідувачів починається з восьмої ранку і до восьмої вечора.

Лікар розвертається і йде всередину своїх володінь. Дівчина заходить слідом. На мить застигає у темному передпокої, де ніхто так і не замінив лампочку. Вона дивиться в спину чоловіку в білому халаті, що шаркає своїми натертими до блиску туфлями і віддаляється. Здригається. Кліпає. Виходить із заціпеніння. І, стиснувши кулаки, прямує за лікарем. Наздоганяє. Невпинно крокує слідом, знаючи, що почує те саме, що і вчора. І позавчора. І поза-позавчора. І кожного дня протягом цих двох пекельних тижнів.

«Ми не знаємо, що з ним. Ми не знаємо, чому він не прокидається. Ознак отруєння чи введення в штучну кому немає. Наразі загрози його життю нічого не становить. Ми не можемо нічого зробити. Вам слід чекати, коли він прокинеться сам. Просто зачекайте. Просто вірте у краще. Вам залишається...»

- ...лише чекати, - вчергове, як завчену мантру, повторює пан Беріал – головний лікар Центральної столичної лікарні.

Він стоїть біля ліжка, склавши руки в кишені білого халату, його губи підтиснуті, а брови зведені до перенісся. Лікар блукає поглядом по чоловіку, що лежить на ліжку. Вкритий білою ковдрою, із купою датчиків на тілі, груди рівномірно рухаються вгору і вниз. Погляд лікаря випромінює безвихідь. Він не знає, що трапилось з чоловіком, не знає чому і не знає як його розбудити.

- Дякую, лікарю, - статечно ввічливо говорить панночка Вега. Вона не дивиться на лікаря Беріала. Тож чоловік коротко киває і, шаркаючи туфлями, покидає палату.

Її ж очі прикуті до узголів'я ліжка, де приклеєна інформація про пацієнта. Хвороба - прочерк. Ліки - прочерк. Розбірливим почерком адміністратора там виведено лише ім'я - Джастін Вега.

За привідчиненим вікном продовжує голосити столиця. Продовжує жити та змінюватись. І чхати вона хотіла на чиїсь негаразди.

Дівчина важко опускається в крісло біля пацієнта. Кілька хвилин збирається із думками, а потім бере в свої маленькі гарячі долоні холодну руку чоловіка. Міцно стискає і з посмішкою вимовляє:

- Доброго ранку, тату. Я прийшла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"