Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко

Читати книгу - "Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко"

13
0
В повній версії книги "Літо обіймів та поцілунків" від автора Емілія Дзвінко, яка відноситься до жанру "Сучасна проза 📚📝🏙️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко» від автора - Емілія Дзвінко, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Сучасна проза 📚📝🏙️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко" з друзями в соціальних мережах: 
— Ти хто така? — Я Марта, — протягую руку для знайомства, а у відповідь отримую лише не надто привітний погляд і демонстративно складені руки на грудях. — І надовго ти сюди, Марто? — питає хлопець. — Не знаю, мені Лев дозволив побути тут деякий час, — кажу як є. — О, то ти дівчина мого брата! — не зрозуміло чому усміхається хлопець. Але усмішка ця якась надто зловтішна. — Марто, нам обов'язково потрібно переспати. Можна прямо зараз …

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 65
Перейти на сторінку:
Розділ 1

— Єво, відправ мене кудись подалі, щоб ніхто не знайшов і не знав де я, — схлипую в мобільний і нашвидкоруч запихаю речі в дорожній рюкзак. 

— Марто заспокойся і поясни, що в тебе сталося? 

— Лана знову виявилася кращою від мене. Мій чоловік ... — при згадці про Романа знову голосно схлипую, — Він зрадив мені з моєю сестрою. 

— Ти нічого не плутаєш? — не вірить подруга моїм словам. — Ви з Романом разом вже 5 років з яких майже рік одружені. Він сам запропонував тобі одружитися. Та ви одна з найміцніших пар з мого оточення ...

— Ну, якщо гола Лана верхи на Роману може означати щось інше, крім зради, то так, я помилилася, бо я ж як завжди дурна Марта, — злюся і кричу в мобільний. Мені боляче і я не хочу тримати цей біль в собі. Напевне, то в мене доля така — жити в тіні сестри. Бо навіть чоловік, який був для мене всім, чомусь обрав її. Чому?

— Марто, мені так шкода, — співчуває Єва. — Зачекай 10 хвилин, я зараз гляну варіанти і передзвоню тобі. На моє щастя подруга власниця невеликої турагенції і може без проблем на деякий час "заховати" мене від зайвих очей і проблем.

Поки чекаю дзвінка продовжую істерично запихувати речі в рюкзак. Кидаю все, що попаде мені під руку не думаючи про те куди я поїду і які речі мені знадобляться. Рух допомагає відволіктися від душевного спустошення, що царапає мене з середини ще свіжими спогадами і своїм тиском заповнює майже весь простір у квартирі. Мені терміново треба вибиратися, інакше просто зійду з розуму. 

— Марто, я маю для тебе чудову пропозицію, — бадьоро тараторить подруга, — Знайомий мого чоловіка має невеличку ферму на Прикарпатті. Сам він живе у Івано-Франківську і навідується туди дуже рідко. На території ферми є лише працівники, які доглядають тварин, якщо хочеш можеш поїхати туди хоч сьогодні. Мій чоловік попередить Лева, впевнена, що він не буде проти. За дві години ми відправляємо якраз в ті краї автобусний тур, тож ти можеш підсісти до наших туристів і доїхати прямісінько до ферми.

— Мені підходить, — погоджуюся на пропозицію Єви. Насправді, я б погодилася їхати будь-куди, головне, щоб подалі з Києва і подалі від зрадливих чоловіка та сестри. 

— Чудово, тоді чекай мене в повній бойовій готовності, — командує подруга. — За пів години приїду і особисто посаджу в автобус.

— Дякую Єво! Щоб я без тебе робила. 

Подруга за пів години як і обіцяла забирає мене і саджає в автобус. Наказує щось водієві показуючи пальцем на мене, а потім ще й всовує мені пакет з водою та їжею в дорогу. Це так в її стилі — піклуватися про всіх і пам'ятати про важливі деталі.

— Гарно відпочить, Марто! — бажає Єва. — Чекатиму тебе веселою, щасливою і бажано зі сціленим серцем, — міцно обіймає мене на прощання, а коли автобус рушає, то стоїть на місці декілька хвилин і махає мені ручкою. 

Тепер можна і життя своє почистити, жаль, що лише в мобільному телефоні. Розблоковою екран і бачу 10 пропущених від Романа. І ще декілька повідомлень з вибаченнями та проханнями поговорити також від нього. Ніколи не розуміла бажання зрадників, яких застали на гарячому виговоритися. Для чого і що це змінить? 

Гадаю нашій історії кохання як і шлюбу, який прожив без місяця рік, прийшов кінець, проблема лише в тому, хто першим поставить крапку. Сьогодні буду сміливою. Витираю сльози і пишу Роману в телеграм, що хочу розлучення. Потім блокую його контакт в усіх доступних соцмережах та месенджерах. Думала, що це простіше, але по свіжих слідах зради, серцю ще так боляче ...

На ферму мене привозять близько дев’ятої вечора. Я набираю Марію, номер якої мені залишила подруга. Жінка одразу відповідає і вже за 5 хвилин зустрічає мене біля воріт і гостинно запрошує в дім. Тітка Марія, ми домовилися, що я до неї звертатимусь так, проводжає мене на другий поверх і показує кімнату в якій я можу зупинитися. А ще попереджає, що сьогодні на ферму приїхав Данило, молодший брат Лева. Зі слів тітки Марії він буває тут ще рідше від самого Лева, тож його приїзд для неї став несподіванкою. Сподіваюся, що цей Данило поїде завтра або за декілька днів, бо мені б не хотілося зараз будь-якого чоловічого товариства. 

Приймаю душ і спускаюся на перший поверх, щоб зробити собі чай з мелісою. На кухні одразу помічаю незнайомця, який стоїть спиною до мене і цмулить з пляшки алкоголь. Не надто приємне перше враження. Якби знала, що він влашував тут вечірку на одного, то не спускалася б на кухню. Брат Лева наче відчуває мою присутність, бо майже миттєво обертається в мої сторону. Як мисливець, що вполював зайчика і не хоче відпускати. Розумію, що піти непоміченою не вийде. 

—  Ти хто така? — дивиться на мене своїм темним гострим поглядом. Я одразу помічаю, що в нього красиві чорні очі, а ще густі вії. Я фотографка, тож звертаю особливо увагу на деталі в зовнішності людей. Це професійна звичка. 

—  Я Марта, — протягую руку для знайомства. У відповідь отримую лише не надто привітний погляд і демонстративно складені руки на грудях. 

—   І надовго ти сюди, Марто? — питає хлопець.

—  Не знаю, мені Лев дозволив побути тут деякий час.

—  О, то ти нова дівчина мого брата! — незрозуміло чому усміхається хлопець. Але усмішка ця надто зловтішна і лякаюча, — Марто, нам обов'язково потрібно переспати. Можна прямо зараз … — хлопець підходить до мене ближче і протягує мені пляшку з віскі. — Зроби декілька ковточків для сміливості.

У  мене квадратні очі, шок і якби не глуха ніч на вулиці, то я б не думаючи взяла свій ще не розібраний рюкзак і виїхала звідси. Ні, ми точно не зживемося з цим Данилом під одним дахом.

— Що ти собі дозволяєш? — обурююся. — Забери від мене свою пляшку і продовжуй далі вечір одного героя, але мовчки — беру свій чай з мелісою і йду до сходів, що ведуть на другий поверх.

— Розслабся, я пожартував, — голосно регоче Данило, ставить пляшку на стіл і йде за мною. — Ти не дівчина мого брата, бо він більше блондинок любить, а ще ти надто сухоребра для нього, тож точно ні, — в голос міркує хлопець. — А хто ж ти тоді така Марто? — питає мене майже в спину і прискорює крок, щоб наздогнати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко"