Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Пастка для некромантки, Агата Задорожна

Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

13
0
В повній версії книги "Пастка для некромантки" від автора Агата Задорожна, яка відноситься до жанру "Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Пастка для некромантки, Агата Задорожна» від автора - Агата Задорожна, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Пастка для некромантки, Агата Задорожна" з друзями в соціальних мережах: 
У Райні некромантів вистачає – як і кладовищ. І треба ж такому трапитися, щоб з них усіх у напарники Айзі потрапив той, якого вона на дух переносити не може! Та ще й у її перше патрулювання труп встає із могили і тікає у невідомому напрямку, залишаючи по собі тільки тонку стежинку із загадок і підказок. Тільки би здихатися перед розслідуванням напарника Тесея, який чомусь думає, що він в усьому кращий за неї. Але Айза йому ще покаже, що таке справжня некромантія!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 128
Перейти на сторінку:
Розділ 1. Де чарка, там і сварка

На райнських кладовищах зазвичай не було дуже багато людей – в усі дні, окрім Жнив, там рідко можна було би помітити хоча би трійко живих душ за день. А ось мертвих і неупокоєних там водилося значно більше – і до них незабаром мала приєднатися ще одна. 

Лопата мигнула у повітрі знову, і на траву впала грудка ґрунту. Невідомий у плащі з каптуром старанно розкопував могилу. Йому допомагав тільки місяць, який світив цієї ночі неймовірно яскраво – як наче знав, що скоро щось почне відбуватися. 

***

 – Сама? Ні, ні, давайте, можливо, не треба? – Айза замахала руками перед собою, відступаючи на крок від столу начальника. Той сидів у своєму кріслі розслаблено і, здається, навіть не думав змінювати свою думку.

Дурну, зовсім дурну думку. 

 – Тц. А я тобі ще раз кажу, і цього разу точно востаннє – так! Я ж не відправляю тебе на перше, чи на друге, чи навіть на третє кладовище. Дванадцяте! Та там і дитина впорається. Просто спробуєш, подивишся, походиш собі – я чув, дівиці нині це люблять, тц, по кладовищах наодинці гуляти. 

 – Ага, ще жениха собі там придивлюся, – пробурмотіла Айза собі під носа, але тихенько, щоби пан Рубчик не почув. 

 – Що ти там говориш? – запитав він, нахиляючись вперед. Лице пана Рубчика було видовжене, гостре, як наче він завжди був готовий впхати його у таємницю, могилу і особисте життя своїх підлеглих. Айза помітила це навіть за тиждень роботи у Кривому горбі. 

 – Нічого, – швидко відізвалася вона, складаючи руки за спиною. На поясі задзвенів серп. – Гаразд, нехай нічне патрулювання, – продовжила вона м’яким голосом, як наче дійсно сподівалася на щось вмовити Рубчика. Насправді ж вона вже знала, що її плани на ніч вже вирішені безповоротно. – Але чому одна? 

Патрулювати наодинці некроманти, попри поширені говірки, не любили. Така впевненість у власних силах набагато частіше приносила проблеми, ніж їхнє рішення, і чимало некромантів через любов до самотності стали трохи ближчими до свого фаху і матінки-землі. Айза зовсім не горіла бажанням поповнити їхні лежачі ряди. 

Пан Рубчик голосно зітхнув і почав порпатися у своєму столі. Зовсім скоро із купи паперів він висунув величеньку папку і розгорнув її із абсолютно кам’яним виразом лиця. 

Тоді Айза помітила, що це її особиста справа. 

 – Відмінні оцінки з столичного університету, рекомендація та грант до ен-це-де, вміння упокоювати мертвих лютих і неспокійних. Тц-тц-тц… – пан Рубрик підняв голову на неї із зовсім трохи здивованим лицем. – Що, справді можеш упокоїти лютого? – запитав він, схиляючи голову вбік. 

Айзі не залишалося нічого, крім як здатися і кивнути. 

 – Я не завжди можу упокоїти лютого. І точно не в польових умовах. Ти, певно, сама-одна сильніша, ніж звичайна пара некромантів. А нам потрібно збільшити кількість людей на сьомому і четвертому, бо там… Ну, сама знаєш. 

Айза з розумним лицем покивала, але все ще залишилася на своєму. Вона могла бути сильною некроманткою – щонайменше, для такого провінційного містечка, як Райн, але це зовсім не значило, що вона мусила стати шибайголовою і ходити на патрулювання одна. 

  – Я розумію, – знову взялася за своє вона. – Справді. Але чому би вам не дати мені когось в пару? Я ж навіть ніколи раніше не була на нічних патрулюваннях. 

На це пан Рубчик розсміявся. 

 – Хто сказав, що з тобою нікого не буде? Там ще буде той штрих з міськуправління, глянеш у паперах. От і складе тобі компанію. 

Айза скривилася. У Кривому горбі, можливо, були не найсильніші некроманти, але й випускників сільських шкіл вони не набирали. А на посаду міського некроманта останніми роками, здавалося, міг потрапити будь-хто. 

 – Міський некромант – що скалка в дупі і бельмо на оці. 

 – Та воно й так, а мусиш із ним працювати. А тепер все, виконуй! І геть з очей моїх!

Пан Рубчик відвернувся від неї і втупився у вікно, де вже помалу сходив місяць. Робочий день у Кривому горбі тільки-тільки починався, і перед ним була ще купа роботи. 

Айза понурено вийшла з кабінету, наостанок прикривши двері зовсім трохи сильніше, ніж вартувало би. Ще не зовсім грюкання, але все ж дає зрозуміти, що вона не надто задоволена. Перед кабінетом на хиткій лавиці сиділа Алісія і заточувала меча. 

 – Що, таки відправив на чергування? – запитала вона, навіть не відриваючись від точила. Лезо вже виглядало так, наче ним можна було порізатися, навіть якщо просто надто довго на нього дивитися. 

 – На дванадцяте, – розчаровано кивнула Айза. Вона би присіла поряд на лавицю, але та хиталася так, що вона все ж не ризикнула. – Саму, уявляєш! Та я ж тут тиждень неповний пробула, яке патрулювання?.. 

Вона розпачливо сплеснула руками. В університеті і на практиці їх водили на кладовища організованими групами під наглядом старших некромантів, і якщо її чомусь і навчили – некромант ніколи не ходить один. Щонайменше, той, що хоче залишитися живим. 

Алісія покивала. Вона поклала меча у піхви і метким рухом закинула точило у велике відро у протилежному кутку кімнати. 

 – Це він перед Жнивами таке виробляє. Щороку, до речі, скоро побачиш. Зараз це він ще шовковий, вважай, а тижні за три, чи за місяць – отоді нам всім весело буде. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка для некромантки, Агата Задорожна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"