Читати книгу - "Поцілунок для гонщика, Хелен Куб"

— Пенелопо, це дуже погана ідея! - сказала я, поки подруга тягла мене за руку крізь натовп.

— Та не плач ти! Це легендарні перегони та вони відбудуться у нашому місті на набережній. Я не дозволю тобі таке пропустити, - сказала Пенелопа.

— Мій батько ловить цих гонщиків роками. Ти уявляєш, що буде, якщо він мене тут побачить? - запитала я і подруга врешті зупинилась.

— Не побачить, Хлоє. Ми станемо он там збоку і нас видно не буде зовсім. Прошу тебе, - сказала вона і склала руки в молитві.

— Як тільки сюди під‘їде поліція - ми відразу підемо звідси, ясно? - впевнено сказала я і рудоволоса Пенелопа застрибала на місці.

— Дякую, дякую, дякую, - повторювала вона доки стискала мене в обіймах. 

— Досить вже, ходімо, - усміхнувшись сказала я.

  Людей на легендарні перегони назбиралось чимало. Наше місто славилось найбільшими портами років тридцять назад. Зараз на місцях величних будівель панував хаос і занепад.  Набережна стала місцем для підлітків. Тут розпивали алкогольні напої й влаштовувати вечірки, по типу ось таких перегони. Я страшно не любила йти проти волі батька. Навіть коли я йшла на ночівлю до Пенелопи, то отримала наказ не покидати будинок, оскільки у місті мала бути засідка для гонщиків. Мій батько шериф Шон Діксі, який роками займався пошуками засновників отаких вечірок, але усі його спроби завершувалися провалом. Мене він відправив по своїх слідах, хоча знав, що поліціянта з мене не вийде. Проте третій рік я вже навчаюсь у найкращій поліцейській академії. Що я тут роблю? Купа незнайомих людей  із випивкою в руках і сигаретами. Навколо було не пробратися, але Пенелопа не здавалась. Ми пробралися на першу трибуну покинутого стадіону і притиснулися до поручня. Вид відкривався на усю набережну. Прямо у нас під носом стояли гонщики біля розкішних і спортивних машин. Люди на трибунах шаленіли та галасували, привертаючи увагу улюблених гонщиків. Голови усіх повернулися в одну сторону і натовп ще голосніше загаласував. Я закрила вуха від шуму і повернулась слідом за всіма. До лінії старту повільно під’їжджала БМВ м-9 останнього року випуску світло зеленого кольору. Звідки я це знаю? Цей автомобіль шукають близько трьох років і безрезультатно. Так пише у справі, яку веде мій тато. Пенелопа затрясла мене за руку і чим сильніше замахала рукою до зеленої БМВ.

— Ти знаєш хто це, Хлоя? Знаєш? Це Олівер Крайс! Крайс, я тебе кохаю! - кричала Пенелопа до хлопця, який вийшов з автомобіля. 

  Високий і широкоплечий Олівер оглянув натовп і коротко махнув рукою. Цього було достатньо аби трибуни знову зірвалися на крик. Навіть, як би поліція не знала місця проведення перегони, то напевно почула. Вітер з набережної пронизував до кісток і я вже пожалкувала, що одягла легеньку літню сукню світло зеленого кольору. Я оглянула себе і впевнилась, що шнурівки, які треба було стіснити, аби не було видно зони декольте, все ще зав‘язані на бантик, я знову підняла очі на автомобілі попереду. Вітер дмухнув з новою силою і закутавши у свою джинсову курточку, я скривилась. Мені це все не подобається, але Пенелопа мріяла потрапити сюди. Цілий навчальний рік вона розповідала мені про ці перегони та молила, аби я нічого не розповіла батьку. І я, звісно, слово стримала. Мені хотілось допомогти батькові розплутати його справу, але втратити єдину подругу не могла. Відчуття, що я роблю щось дуже погане пожирало мене із середини, залишаючи глибоку чорну дірку в грудях. Я краще закуталась в куртку і заховала частину обличчя в комір, аби хоч трохи зігрітися. Білі локони розліталися на вітрі та лізли в очі. Пенелопа стояла поруч і вдивлялась у кожен з автомобілів. Звідки тільки така зацікавленість до перегонів? Рудоволоса Пенелопа з безліччю веснянок на обличчі та карими з янтарним відтінком очима одягнулась по погоді, а саме у джинси та теплу кофтинку світло-коричневого кольору. 

— Вітаю, фанати екстремального спорту! - прокричав у мікрофон чоловічий голос і натовп зірвався аплодисментами та криками, - наші учасники вже стоять на лінії старту!

  До старту вийшов хлопець-брюнет у білій майці й чорних спортивних штанах. Я побачила мікрофон у його руках і здогадалась, що він організатор. Хлопець кивав головою, усміхаючись до натовпу. Його очі розширились, коли він побачив світло-зелену БМВ.

— Хто це тут? Мене не підводить зір? Олівер Крайс! - крикнув він у мікрофон і підбіг до авто, біля якого стояв Олівер. 

  Я вперлась руками у загорожу стадіону та уважніше придивилась до гонщика. Кепка була накинута на голову задом на перед, а з-під неї виглядало кілька кучерявих пасм волосся коричневого кольору. Чорна водолазка обтягувала широкі плечі та рельєфне тіло, а шкіряна куртка додавала йому ще об‘єму. Він стояв впертим у капот власного авто і тримав в руках незагашену сигарету. Чорні спортивні штани й білі кросівки доповнювали образ і робили з нього «а-ля мачо». Я оглянулась і не знайшла жодної дівчини, яка б не викрикувала імені гонщика і не пожирала його очима. Я ще раз ліниво окинула його поглядом і потерла долоні, аби хоч якось зігрітися. 

— Олівере, ти ж будеш змагатися? - запитав чоловік і натовп знову заревів.

— Пенелопо, я піду вже, - сказала я на вухо подруги. 

  Внутрішня тривога росла з неймовірною швидкістю і це відчуття мене ніколи не підводило. Подруга ніжно взяла мене за руку і глянула в очі.

— Ти впевнена? - запитала вона. Подруга дивилась на мене з тривогою.

— Це не для мене, люба. Я почекаю тебе в кафе біля набережної. Та і я змерзла, - сказала я.