Читати книгу - "Поза лінією, Юрій Гадзінський"

           Тоді я ще не приймав заспокійливі на постійній основі та був молодим. В 2019 році довелося працювати в кол-центрі менеджером з продажу. Досить специфічна робота, потрібно було вісім або дев’ять годин підряд активно нав’язувати клієнтам певні товари. Не завжди якісні та хороші. Зарплатня — висока. Поєднувати таку роботу з навчанням теж було легко. Хоча на той момент я вже закінчив навчання в інституті. Але як і раніше обирав для роботи нічні зміни. Вони краще оплачувалися. І багато клієнтів теж не спали вночі, замість цього блукали інтернетом та шукали щось. До того ж тоді ми працювали з людьми, що проживали в інших країнах; у них день, у нас – ніч. Клієнт переходив з сайту на сайт, його приваблювали яскраві заголовки та зображення. Він бачив рекламу в інтернеті, оголошення, де йому обіцяли щось отримати абсолютно безкоштовно. Клієнт залишав свої контактні дані, щоб оформити замовлення вже зараз та скористатися неймовірною акцією, покращити своє життя. А потім телефонував я і намагався поступово підвести клієнта до того, що товар у повній комплектації має певну ціну. Зазвичай досить велику. Все це супроводжувалося певними маніпуляціями з мого боку та тиском. Тоді ще у мене був добре підвішений язик та ясна голова.
          Вночі офіс майже порожній. Лишень я, та двоє колег. Зазвичай ми займали місця максимально далеко одне від одного, щоб не заважати та щоб насолодитися тишею, коли дзвінків ставало трохи менше. Активність клієнтів зменшувалася ближче до третьої ночі. Якраз у цей час, у проміжок між третьою та п’ятою ранку, ти знаходишся ніби на межі сну. Коли дзвінків немає надто довго — починаєш провалюватися кудись. Засинати. Інколи такий провал у дрімоту міг статися посеред телефонної розмови з клієнтом. Наприклад, ти розпочинаєш діалог з одним клієнтом, а потім ловиш себе на думці, що співрозмовник вже змінився. Минула ж розмова завершилася “на автоматі”. Ти настільки добре підготовлений, що можеш продавати мабуть навіть без свідомості. А буває, щось тобі почується не зовсім правильне та зрозуміле.
          — Тут є хтось інший.
          Я сіпнувся та прокинувся від жіночого голосу в моїх навушниках. Глянув на монітор комп’ютера. Таймер свідчив про те, що розмова з клієнтом тривала тільки тридцять п’ять секунд. Марія Іванівна Прилуцька.
          — Марія Іванівна, як мене чути? Трішки зі зв’язком проблеми…
          Я швидко відкрив свій скрипт продажу та спробував зрозуміти, про який саме товар потрібно спілкуватися з цією клієнткою. Звичайно, що я знав усі тексти напам’ять. Але в той момент я відчув, наче мене впіймали на гарячому. А Марія Іванівна не відповідала. По той бік лишень щось тихо шипіло.
          — Марія Іванівна? Алло, ви чуєте мене?
          Нічого. Я спробував ще декілька разів поспілкуватися з клієнткою. Натиснув “відбій”, зробив дві повторні спроби набору. Тепер вже й гудків не було. Ну і все, отже якісь проблеми зі зв’язком у неї. Їдемо далі. Після цього короткого дзвінка я увійшов до системи та обрав статус “Обід”. Зняв навушники на хвилину та прислухався. На першому поверсі сонно бубонів Сергій, пояснюючи черговому клієнту усі переваги користування магічним амулетом. Через мить я почув і голос Каті. Вона говорила більш емоційно та голосно. Обоє колег були на першому поверсі, а я ж останнім часом надавав перевагу другому поверху нашого офісу, де сидів зовсім один. Глянув на годинника в кутку монітору. О пів на другу ночі. Через годину я мав намір взяти велику перерву.
          Наступні два дзвінки були цілком типовими, а от далі я знову почав чути щось не те. Цього разу зі мною спілкувався чоловік середніх років. Я знову провалювався у сон. Він довго та в деталях розповідав про своє насичене життя та сімейні проблеми. Раптово зв’язок погіршився, щось тихо запищало. А потім хтось невідомий (точно не цей чоловік) почав говорити. Це були уривки фраз, я не одразу зрозумів, що казав співрозмовник. Він повторював одне і теж. Я зміг розчути щось на кшталт:
          — Не приймай... телефон…теж чуєш?…
          Невідомий голос був монотонним та відчуженим, звучав так, ніби з під землі. Я натиснув кнопку відбою. Що це в біса було?! Напевне, якісь перешкоди на лінії, абощо. Я спробував набрати клієнта повторно. Він підняв слухавку практично одразу.
          — О, алло, так а куди це ви зникли?
          — Зі зв’язком у нас проблема сталася. Тепер вже все гаразд! Так от, Олексій Олександрович, про що я говорив? Я вам казав, що амулет в жодному разі не можна…
          — Зараз вона передзвонить.
          Я зупинився та замовк. Завжди дратувало, коли клієнти відволікалися від розмови.
          — Олексій Олександрович, ви зі мною?
          — Так, алло! Ви знову зникаєте кудись. Так що не можна робити з амулетом? Говоріть!
          І я продовжив нашу розмову, ніби й нічого не відбулося. Клієнт був хороший і в решті наша розмова закінчилась продажем. Це тішило.
          Вночі ти завжди чуєш все те, на що ніколи б не звернув увагу в денну пору. Наприклад, звук офісних ламп. Як тече кров у власній голові. Як гуде струм. Інколи під час перерви я виходив з офісу та трохи прогулювався до дороги і назад. Світ спав. Тільки зрідка в деяких вікнах дому навпроти я помічав світло. І все. Я теж хотів спати. Сильно. Ще декілька годин – і я відправлюся додому, відсипатися. Щоб наступної ночі знову прийти сюди. Коли ти працюєш переважно вночі, дати змінюються дуже стрімко. Все пролітає повз, ти ледь встигаєш владнати буденні справи, а тут знову потрібно на роботу. І виходить, що живеш ти тільки уночі, в перервах між дзвінками.
          Дивно, що Марго не спала. Вона написала мені в месенджері і у нас розпочалась звичайна переписка. Нічого такого, просто зазвичай дівчина лягала спати десь після опівночі. А тепер чомусь була онлайн. Хоча саме сьогодні вона повинна була веселитися разом з близькою подругою, та якраз святкувала свій день народження. Тому можливо святкування затягнулося до пізньої ночі.
          “Ти на зв’язку?”
          “Так, я ж на роботі. А ти чого не спиш? У тебе нормально все там?”
          “Хочеш я прийду?”
          Я посміхнувся. Достатньо випила, мабуть.
          “Та нікуди ти не прийдеш, сиди спокійно. Там все добре у вас?”
          “Так”
          Анімація маленького олівця свідчила про те, що Марго писала ще щось, а потім перестала. Натомість вона вирішила мені передзвонити. Я відхилив виклик та відписав:
          “Зачекай, докурю і наберу. Не зникай”
          До кінця перерви залишалося двадцять хвилин. Я встиг розігріти та з’їсти багет, запити це дешевим чаєм (іншого у нас в офісі не було) та постояти надворі, вслухаючись у тишу. Залишилося тільки справити нужду. Тому можна було й побалакати трохи. Прогнати сонливість.
          Не встиг я завершити свою брудну справу прямісінько на тротуар, як телефон знову завібрував. Та що ж це таке, чого їй говорити не терпиться саме зараз? Я переконався, що не забрудив джинси, затягнув ремінь. Підняв слухавку.
          — Ну що там у тебе, Марго, все добре?
          — Привіт. Так. А ти як?
          — Нічого, у мене перерва. Зараз на вулицю вийшов. Якось тихо у вас. Уже всі спати полягали, чи як?
          І дійсно, я не чув ні музики на задньому фоні, ні веселих голосів, чи інших ознак свята.
          — Усі сплять. У тебе теж тихо. Давай поговоримо.
          — Та давай, я завжди за.
          Цікавим було те, що голос Марго був цілком тверезим. І у ньому було ще щось. Але я так і не збагнув, що. Навіть сьогодні не можу сказати, хоча пам’ятаю саму розмову дослівно.
          — Я скучила. Хочу щоб ми побачилися.
          — Приїжджай завтра десь ближче до першої. Я вже якраз прокинуся. Посидимо, я візьму нам бланш. Я теж скучив.
          Це було б цілком нормальним розвитком подій. Марго частенько до мене приїжджала. Я знімав квартиру, жив сам. Вона ж проживала з батьками, тому разом проводити час ми могли тільки у мене.
          — Давай зустрінемось зараз.
          — Ммм. Хочеш, щоб я тебе прямо у коморі офісу?... Там ж камера працює. Чи нас це не бентежить?
          Можливо, Марго скучила за мною не тільки душею. Я любив поспілкуватися з нею на такі ось теми. У нас воно завжди виходило легко і взаємно. Звичайно що зараз нікуди вона не прийшла б посеред ночі.
          — А тебе може хтось побачити?
          — Залежно де ми будемо це робити. От якщо…
          — А мене ти можеш бачити?
          — В якому сенсі? Ти там скільки випила, сонце?
          Мовчить. Чутно тільки дихання. Зазвичай у цей час Сергій теж брав перерву та виходив на перекур. Однак сьогодні чомусь він цього не зробив. Мабуть, забалакався з клієнтом та намагався того протиснути на продаж. Якась абсолютна тиша повисла наді мною в той момент. Зникли й фонові шуми, я навіть міг чути, як б’ється моє серце та як щось ледь бринить всередині мого телефону. Ні вітру, ні віддаленого звуку автівок. Стало прохолодно і незатишно.
          — Марго, ти тут? Скільки ти випила?
          Я вирішив повернутися всередину. Поволі піднявся на другий поверх, де міг залишитися сам на сам із собою та з телефоном. Дивно, але не було чутно ні Катерини, ні Сергія. Вони на кухні, чи що? Офіс не настільки великий, щоб я не помітив їх навіть краєм ока.
          — Я не пила. А ти пам’ятаєш нашу першу зустріч?
          Марго не відрізнялася особливою чуйністю, тому було трохи дивно, що зараз її потягнуло на сентименти. Та й не були наші стосунки настільки глибокими, щоб всерйоз згадувати такі моменти. Тоді мені не хотілося зізнаватися навіть собі, що певні відчуття до Марго є. Зрозумів я це значно пізніше… Я всівся за своє робоче місце. Монітор погас. Довелося перезапускати комп’ютер. І що це з ним?
          — Пам’ятаю. Ти мені відразу сподобалася, я написав. А вже наступного дня ти приїхала до мене. Тобі описувати що було далі, чи ти згадаєш саменька?
          — І я пам’ятаю нашу першу зустріч. І тебе у вікні я пам’ятаю. Давай замінимо скло коли я приїду? Воно надто тьмяне і я погано бачу. Або знімемо штори геть.
          — Ну ти прийди завтра, і я висаджу на підвіконник. Покажеш, що там де треба змінити. І разом це зробимо, ага. У мене жалюзі, до речі, не штори. Ти ж була у мене стільки разів вже. Не уважна!
          — Я хочу подивитися у твої очі. Ти покажеш скло. І ми його замінимо.
          — Марго… У тебе точно все гаразд?
          — Все добре. Я вдома. А ти спиш?
          — Ну а я на роботі ж… Куди мені спати… Слухай, мені вже пора повертатися в лінію. Давай завтра договоримо, добре? Цілую. Спи, завтра приїжджай в гості обов’язково.
          Я поклав слухавку так і не дочекавшись відповіді, або слів прощання. На той момент ще подумав, що, либонь, Марго спожила щось особливе на дні народження подруги. Це б могло все пояснити. Комп’ютер увімкнувся з другої спроби і тепер працював ніби нормально. Я перезайшов до системи та знову обрав статус “Обід”, щоб ще встигнути набрати свіжої води у кулері.
          Коли я спустився донизу, Сергій сидів на своєму місці та тихо пояснював клієнту, наскільки сильно зміниться його життя після придбання спеціального амулету. Катерина ж загорнулася в шалю і байдуже дивилася в екран свого мобільника.
          — Я знаю, що це безпечне місце, але мені здається, щось пішло не так. Ти це розумієш, правда?
          Чи я спав?
          — Ти про що, Катю?
          — А?
          — Про що ти говориш?
          — Що я говорю?
          — Ну…
          Я зіткнувся з відкритим поглядом Каті. Вона теж виглядала стомленою.
          Чи сплю я тепер?
          — То мене трохи глючить від недосипу, не зважай. Як у тебе справи?
          — Нормально, поки шість замовлень закрила. А в тебе?
          — Порядок. У мене п’ять — Збрехав я. Катя хотіла бува ще щось сказати, але вочевидь їй “залетів” новий дзвінок і дівчина поринула в розмову з новим клієнтом. Я обернувся, щоб знайти очима іншого колегу, Сергія. Але знову не побачив його. Досить розмов. Мені просто потрібна була вода. Без води багато не пробалакаєш. Головне – дочекатися ранку і не заснути.
          Третя година ночі. Вже о сьомій два поверхи нашого офісу наповняться гармидером. Тренери, тім-лідери, керівник кол-центру. Стажери. ЕйчАр. Невиспані менеджери з продажу з невдоволеними обличчями. Важко виглядати бадьоро, коли ти тільки недавно прокинувся, а вже повинен іти на роботу. Кол-центр працював круглодобово. Безкінечний балаган припинявся тільки ближче до одинадцятої вечора, якраз коли друга зміна завершувала свою працю. І до офісу починали приходити “нічники”.
          Натиснувши на кнопку “Готовий”, я повернувся до лінії. Нових дзвінків все не було. На першому поверсі теж тихо. Напевне, і у Каті з Сергієм теж немає дзвінків… Я знову відчув, що починаю кудись віддалятися.
          Чи я спав тоді?
          Чи я сплю тепер?
          Коли ти часто працюєш вночі, перестаєш помічати момент переходу одного дня в інший. Ось ти спілкуєшся з клієнтом, потім з іншим. Так проходить година, далі наступна. Розмови знову починають переплітатися, створюючи клубок. І ти більше не розрізняєш співрозмовників. Перестаєш відчувати себе. Ти говориш, пояснюєш – а сам поступово засинаєш.
          — Вона вивчає тебе.
          Я намагаюся зрозуміти, хто це сказав. Прокидаюся – і клієнт продовжує розповідати про свої проблеми, а я вдаю, ніби співчуваю. Перепитую, що саме має на увазі співрозмовник і хто кого вивчає. Клієнт мене не розуміє і у нас виникає незграбна ситуація. Наступна розмова. Далі ще одна. Я оформив два замовлення підряд. Заплющую очі всього на мить і знову провалююся; погано виспався напередодні. Ще б пак, це була третя нічна зміна поспіль. Зате післязавтра вихідний. Потрібно було потерпіти ще трохи. Хоча я давно терпів. Пропрацювати у цій сфері більше двох років це подвиг. Єдина причина, чому я продовжував — не гроші. А звичка. Було б страшно розпочинати щось нове, знайомитися та спілкуватися з новими людьми. Тут же в офісі все знайоме. Я – важливий. Мені довіряли високооплачувані нічні зміни. Я мав хороші стосунки з керівництвом (а які претензії можуть бути до одного з найкращих менеджерів у кол центрі?). Інколи я допомагав новачкам з їх навчанням. Ну і заробітна плата, звичайно. Грошей мені точно вистачало. Бувало таке, що я просто не знав, на що їх витрачати. Періодично у моєму життя з’являлися такі дівчата як Марго, з якими я проводив час, розважався, власне, тратив гроші. А потім ішов далі. Моє спілкування з Марго стало новим досвідом. Ми бачилися майже щодня вже продовж двох місяців. Це довго…
          Клієнти слідували один за одним, розмови змішувалися.
          “Ти зараз не сам”
          “…Це надто дорого, ви – шахраї!”
          “Що ти тут робиш?”
          “…Ну і скільки буде коштувати повний курс?”
          “Ти поза лінією”
          Декілька разів я сіпнувся від чужих голосів у навушниках. Вони з’являлися раптово, і одразу ж зникали. Говорили ніби одночасно з клієнтами. Щось було у цих голосах, навіть за ті короткі миті я це встигав зрозуміти. У мареві дрімоти я намагався збагнути, чи це все ж клієнти говорять, чи хтось інший приєднувався до розмов. Час від часу миготів екран. Зникав зв’язок, обривалися дзвінки.
          Чи я спав?
          Невже монітор зламався? Комп’ютері в офісі були хоч не дорогими, але досить надійними.
          Дехто з “нічників” пив міцну каву, або енергетики щоб не засинати. Я теж починав з цього, однак такі напої виявилися не для мого організму. Потім доводилося боротися з тахікардією, тривожністю, деякий час приймати седативні засоби, щоб хоча б трохи поспати вдень. Тому я намагався відігнати сонливість тільки зусиллями волі. Через декілька років я сильно пошкодую про те, що брав тоді стільки нічних змін. Для нас взагалі властиво роздумувати над тим, що було б, якби замість А раптом з’явилося Б у нашому минулому.
          Повноцінно прокинувся я вдома вже ближче до другої години дня. Декілька пропущених від Марго. Дівчина телефонувала близько полудня тому що знала, що зазвичай я не сплю в такий час. Я набрав її. Як завжди після денного сну я був знесилений.
          — Ей, у тебе все о’кей?
          — Та нормально, он я тільки прокинувся… Ти дзвонила, я чомусь не чув. Так ти приїдеш, як ми домовлялися?
          — В сенсі? Ми домовлялися хіба на сьогодні?
          Я підвівся. Поволі вмикався мозок. Я зовсім не відпочив.
          — Ну вчора… вірніше сьогодні вже, вночі. Коли ти подзвонила.
          — Я не знаю, з ким ти там зідзвонювався, з якими клієнтами, але я майже до п’ятої ранку тусувалась у Лери. Я тобі писала, до речі, ти хоча б відписав мені. Ти образився, що я пішла сама?
          — Ти писала?
          — Писала, а ти ігноруєш. Слухай, на що ти образився? Що не так? Я ж казала, що буду у Лери до ранку.
          Дійсно, у месенджері я знайшов близько десятка непрочитаних повідомлень від Марго. Писала вона їх після опівночі, час останнього повідомлення був 0:49.
          — Та ні, все добре, я просто щось… Я чомусь не чув і не бачив твоїх повідомлень. Вже аж потім побачив, коли ти написала. Я дуже хотів спати.
          — Я не писала тобі більше вночі. Ти що, заснув там за комп’ютером?
          — Марго, ти ж телефонувала мені. Давай зізнавайся, що ти там споживала у Лери? Розкажеш при зустрічі?
          — Ми просто випивали. Так, іди приводи себе до пам’яті, щось на тебе нічна робота вже геть погано впливати почала. От що, сьогодні спробую після обіду приїхати до тебе на годинку-дві. Бо ти щось геть не второплюєш, що говориш.
          Виходило, що Марго дійсно веселилася всю ніч з дівчатами. Лера опублікувала у себе в соціальній мережі декілька коротких відео, які були записані протягом ночі. Дівчата курили кальян, випивали, слухали музику та співали в караоке. На відео була й Марго. І її стан точно не був підходящим для тверезих нічних розмов. Далі я вирішив переглянути історію дзвінків за вчорашній вечір та сьогоднішню ніч. І той дзвінок мені все ж не приснився – він дійсно був. Я прийняв виклик від незнайомого номера о 2:42. Це телефонувала не Марго. І номер нетиповий, +380790000001. Немає такого мобільного оператора. Телефонула через АйПі телефонію, чи що?... Дивно, що вночі я не звернув увагу на незнайомі мені цифри. Я намагаюся ніколи не піднімати слухавку, якщо телефонують з чужих номерів. І мені точно здалося, що я бачив ім’я Марго на дисплеї телефону, коли приймав той дзвінок.
          Чи можливо я не дивився на екран мобільника, а підняв слухавку не замислюючись? Чи все ж там було ім’я дівчини?
          У месенджері я вже не знайшов тих повідомлень, які пам’ятав. Частина переписки видалена. Чи міг я сам видалити той невеличкий діалог? Мабуть. У мене була на той час звичка підчищувати переписки, залишаючи тільки важливе. Буденні діалоги я видаляв без коливань, мені подобалося, коли переписок мінімум, і кожне повідомлення там важливе.
          Того дня Марго не приїхала. Вона не брала слухавку, та не відповідала на мої повідомлення. Написала Марго вже коли вечоріло і я вже повноцінно прийшов до тями:
          “Мені треба подумати над усім. Давай поки візьмемо паузу у нашому спілкуванні. Я напишу”
          Не те, що б я на той момент був сильно закоханий в Марго, але я точно не очікував отримати схоже повідомлення. Ми часто бачилися, у нас все розвивалося просто й невимушено. І тут…
          В думки постійно приходила Марго та її повідомлення, тому я ніяк не міг розслабити мізки на вихідних. Я перестав спати. Що сталося, над чим вона хоче подумати? Мені дуже кортіло подзвонити їй, але щось заважало. Чи то власна гордість, чи надія просто перечекати дівчаті примхи. Врешті, хто ми одне одному?
          Ким ми були тоді, на тому короткому проміжку наших життів, коли наші шляхи перетнулися?
          Чи міг я щось зробити?
          Я раз по раз брав до рук телефон та дивився, чи зайшла Марго онлайн. Однак її не було.
          Наступної ночі знову не міг нормально заснути. Майже цілий вечір боровся зі спокусою якось вийти на зв’язок з дівчиною. І так і не надумав це зробити. Просто ліг, ніби очікуючи на щось. Приблизно о третій годині, завібрував мобільник. Марго! Я вже майже підняв слухавку, але щось мене зупинило в останню мить, ніби скувало руку і примусило заціпеніти. Я вирішив глянути, хто все ж телефонує. На дисплеї я знову бачив незнайомий номер: +380790000001. Я просто продовжував лежати та дивитися на дисплей телефону. Чомусь стало моторошно. З’явилося відчуття, що якщо зараз я підніму слухавку, то щось відбудеться невідворотнє. Наче я перейду якусь межу і повернутися назад не зможу. Від самого телефону віяло чимось, що я не зміг би описати. В квартирі – абсолютна тиша, я перестав чути телевізор сусіда знизу. А телевізор у того дідуся працював завжди. +380790000001. Хто або що дзвонило мені?... Як тільки мобільник перестав вібрувати, я швидко заблокував невідомий номер та видалив його з пам’яті телефону. Досить. Взяв навушники та увімкнув музику майже на повну гучність, щоб почути бодай щось. Хоч якісь ознаки життя. Тоді я так і не зміг поспати; до самого ранку в грудях гепало серце так, що у мене закладало вуха. Мені здавалося, що хтось дзвонить, але телефон мовчав і не вібрував. Я вимкнув будь-які сповіщення та перевернув його екраном донизу. Однак тривога нікуди не поділась.
          Навіть досі не можу пояснити собі, чому я не прийняв той дзвінок. Мабуть то була остання нагода почути голос Марго та зрозуміти, що з нею тоді відбувалося. Дівчина ж більше не вступала зі мною в жоден контакт з того часу. Ми не зв’язалися ні тієї ночі, ні наступного ранку. Ні через тиждень. Я писав безліч повідомлень, телефонував десятки разів, намагався зв’язатися навіть з Лерою, єдиною подругою Марго, про яку я знав. Але я тільки встиг представитися їй, як Лера кинула слухавку та вочевидь заблокувала мій номер. Я намагався писати їй через соціальну мережу, але й там я дуже швидко виявився заблокованим. А наступного дня абонент Марго вже був поза зоною досяжності. Профіль у месенджері – видалено. Чи користувалася Марго іншими соціальними мережами, я не знав.
          Хто телефонував мені з незнайомого номеру? З ким я вів ту невелику переписку? Що сталося з Марго, чому вона раптово перестала зі мною спілкуватися та фактично видалила себе із мережі? І чому йшла мова про вікно на кухні?
          Часто, коли я сідав їсти (особливо ввечері, перед роботою) – поглядав на вікно. Я перестав відкривати жалюзі. У мене було таке ж відчуття, як і тоді з телефонним дзвінком. У ті вечірні години мені здавалося, що якщо я зараз вигляну на вулицю, то можу побачити щось, що переверне з ніг на голову моє існування. Це як дивитися в безодню. Я точно не хотів, щоб безодня дивилася на мене, тому вирішив просто відводити очі.
          Вже багато років я не працюю в нічні зміни. Давно змінив мобільний телефон, номер, місце проживання та офіс, в якому працював. Одружився та став батьком двох дітей, трохи змінив напрям роботи і тепер все менше особисто консультував клієнтів, частіше навчав та тренував інших менеджерів. Мені буває складно слухати їхні телефонні розмови (для оцінки та контролю якості). Завжди серце починає битися швидше. Я ніби знову відчуваю безодню десь поряд. І воно не стає легше. Дуже боюся почути знову щось не те від клієнтів, хоча розумію, що це всього лиш аудіозапис. Мені складно знаходитися в абсолютній тиші. Не люблю довго розмовляти по телефону. Я почуваю себе в безпеці тільки коли мене оточує шум, а поряд хтось є. Мені подобається ґвалт на роботі, я завжди радий чути колег.
          Буває, мені сниться старий офіс. Я спускаюся на перший поверх та ніяк не збагну, куди поділися мої колеги, Сергій і Катя. Невже надвір вийшли? Я б точно почув, якби вони відчинили вхідні двері. Намагаюся гукати їх, але марно. Екрани комп’ютерів миготять. На кожному робочому місці завжди є свій комплект навушників та мікрофону. Якщо прислухатися, то можна почути, що в навушниках лунають голоси. Коли ти мало спиш та багато працюєш вночі, коли ти весь час перебуваєш на межі сновидінь – можеш легко заблукати та перейти певну межу. Коли ти вже не тут, але ще ніде. Цілком імовірно, що комусь буде цікаво з тобою поспілкуватися. Таке ж може бути? Або просто це все дурні сновидіння із минулого?
          Інколи я згадую Марго та думаю про її долю, про нашу інтрижку. Але щоразу коли торкаюся спогадів, коли роздумую про те, що тоді відбулося – відчуваю холодний подих безодні десь перед собою.
          Час від часу мені телефонує хтось з дивних номерів, яких не може існувати в принципі. Хто зна, можливо це інтернет-шахраї, спамери, або автоматичне повідомлення про якісь акції. Я ніколи не дізнаюся, тому що не підніму слухавку. Я відвернуся від безодні та піду, як це роблю завжди.

 

Кінець