Читати книгу - "Казки, Олександр Гребьонкін"

Дряпнувши коліно, Лукаш вибрався на смолистий нагрітий дах. Тут царювало літо, що легко котило небесною дорогою усміхнене сонце. Його посмішки охопили все місто – від квітів та трав – до людей.

Лукаш став на самому краєчку й окинув поглядом затишок та красу старого міста. Під легким вітерцем на найближчій вежі крутився флюгер у вигляді леопарда з роззявленою пащею. Великий, як блюдце, годинник показував полудень. Весь світ завмер, лише лагідний джентльмен Південний вітер галантно супроводжував рожеві та білі хмаринки, наче дам під парасольками, та легко перебирав темно-зелене листя, як гральні карти.

Добре знайомий і такий очікуваний голос змусив хлопчика різко обернутися. Це звичайно Люція махала йому з сусіднього даху. У руках у неї – парасолька – не парасолька, а скоріше схожий на кульбабу парашут.

У Люції гострі очі, а волосся - як оранжеве проміння, в якому ласкаво грає вітер і плутається сонце.

- Люція, я так на тебе чекав! Сьогодні в нас вийде?

– Навіть більше! – радісно відповіла Люція. - Пам'ятаєш Кароліну та Мілека? Так ось вони домовилися з паном Драком.

- Чудово! Вони знайшли дорогу до його замку?

- Ще б пак! Ми зможемо вирушити до країни теплих сновидінь.

***

Цієї ночі Лукашу було не до сну. Стукав невгамовний годинник, зі стін мовчки дивилися картини, а сам він нетерпляче вдивлявся в білий світ за холодними віконцями. Але світ потеплішав - Люція близько!

Люція прийшла опівночі. Вона висіла у вікні, зачепившись за скибочку місяця. Потім лагідно доторкнулася ногами до підвіконня.

 Лукаш, перемагаючи біль у коліні, нечутно одягнувся.

- Тепле щось прихопи з собою. Адже ми підніматимемося у верхні сфери, там буває холодно.

Лукаш кивнув, прихопив светр і, накульгуючи, намагаючись не розбудити домашніх, пішов за майже невагомою Люцією.

І ось, ледве чутно шурхаючи кроками, їхні трепетні тіні рухаються нічним містом, повз застиглих уві сні старовинних статуй і будинків. Ліхтар у руці Люції освітлював вологу після нещодавнього дощу бруківку. У темних дзеркалах калюж купалися волохаті зірки.

Вони завернули за ріг - залізні грати воріт були відкриті.

- Це найкоротший шлях до Порохової вежі, - прошепотіли губи Люції. – Там на нас чекатиме Драк.

Несподіваний страх пронизав все тіло Лукаша. У дворі, прямо на спинках ослонів, сиділи жахливі тролі, а точніше - похмурі типи в картатих пропалених зверху кепках. Над чорними, як ніч, куртками висіли круглі обличчя. Їхні носи були плоскі і величезні, з широких кінських ніздрів валив дим. Цигарки стирчали в коротких пальцях, поряд валялися порожні пляшки. Тролі опинилися на їхньому шляху миттєво. Грізно насупившись, дивилися очима на Лукаша і Люцію.

Цигарки відразу перетворилися на блискучі леза.

- Ах, я цю компанію знаю, - сказала Люція, - не хотілося б зустрічатися з ними. Ходімо іншим шляхом.

Взявши Лукаша за руку, вона повернулася, щоб піти, але й ззаду, біля воріт, стояли ті самі – з однаковими й водночас різними обличчями, клацаючи ножами.

- Ти нам не потрібний! Забирайся звідси! – гримнув отаман Хавк. - А ось вона залишиться.

Він грубо тицьнув Люцію між грудей волохатим пальцем.

- Ні! - замотала головою Люція, і в неї крижинками блиснули сльози. - Я піду!

Біль у коліні Лукаша кудись зник, і страх почав випаровуватися. З'явилися лише агресивність і рішучість.

- Ні, Хавк, не бувати цього! - голосно промовив він, і рука звично намацала ефес шпаги. Вихопив її з піхви, вона гостро блиснула на місячному світлі.

 Лукаш рішуче став навпроти тролів, прикривши своїм тілом тендітну фігурку Люції і став водити шпагою по колу, чекаючи на напад.

У тролів заблищали гострі зуби від усмішок, і ще сильніше бризнули світлом ножі.

Почалися різкі рухи, брязкіт заліза об залізо і внаслідок кількох коротких атак двоє нерухомих тіл залишилися лежати на плитці двору.

Натхненний успіхом і схвильований Лукаш зробив новий випад, але тут шпага зупинилася за сантиметр від тіла троля.

Почувся голос:

- Сили можна зберегти для благородніших справ.

Біля дерева стояв хтось у чорному. Погляд його був величний і спокійний.

Противників як вітром здуло! Під важким поглядом Драка, тролі стали швидко забиратися геть, забравши тіла переможених своїх товаришів.

- Пан Драк! - вигукнула Люція.

- Люба, з тобою все гаразд?

- Ну, при такому відчайдушному та сміливому захисті! - гордо сказала Люція і подивилася на Лукаша.

Лукаш стояв гордий і щасливий, почуваючи себе старше на десять років.

...Коліно нагадало про себе, коли вони почали підніматися на Порохову вежу.

Гвинтовими сходами зійшли на оглядовий майданчик.

І тут Драк розвернувся - віялом злетів його плащ і виросли великі пелюстки крил.