Читати книгу - "Ілюзії та Амбіції. Гувернантка, Iryna Shashkova-Zhuravel"

— Ану швидко кидай свій телефон і пильнуй біля входу!

Наче яструб, налетіла директорка приватної школи Лариса Максимівна на охоронця Ярослава, який спокійно грав в онлайн-ігри, зручно вмостившись на дивані в холі.

— Коли приходитимуть за дітьми, я наглядатиму. А поки що навіть дзвоника після уроку не було, Ларисо Максимівно, — не надто збентежившись зауваженням, Славко все ж відклав телефон.

— Оце ти дограєшся скоро, неробо. Геймер на зарплаті охоронця тут аж ніяк не потрібен! — попередила хлопця директорка.

Незабаром дзвоник веселою мелодією сповістив про закінчення п’ятого уроку. До рожево-зеленої двоповерхої будівлі приватного ліцею, розташованого в одному з передмість Києва, почали з’їжджатися батьки за учнями молодших класів.

Біля прикрашеної охайно підстриженими кипарисами шкільної огорожі зупинилася автівка представницького класу. З неї вийшла дівчина років двадцяти п’яти та швидко покрокувала до входу. На шкільному подвір’ї почувся енергійний ритмічний звук її невисоких підборів. Біля вхідних дверей панянка поправила свою зачіску з довгого русявого волосся та, зайшовши до приміщення, стала уважно видивлятися третьокласника Богдана.

— Тоню, поглянь, яку круту аплікацію котика я сам зробив!

Хлопчик чимдуж побіг до своєї гувернантки, тримаючи у витягнутих руках барвистий виріб з картону та кольорового паперу.

— Богданчику, не біжи слизькою підлогою, бо станеться, як завжди! — не встигла вимовити дівчина, як поспішайко послизнувся, впав і заплакав.

— Не болить? Просто злякався? Ну, тоді не плач, ти ж козак! Сядьмо на диванчик, покажеш мені свою поробку.

Дівчина допомогла вихованцю зручно розташуватись, а сама накинула на плече дитячий рюкзачок.

— Здоровенькі були, Антоніно! Які в тебе плани на вихідні? — з найпривітнішою посмішкою, на яку був спроможний, заговорив до панянки Ярослав.

— Плани грандіозні, жодної вільної хвилини, — уважно роздивляючись аплікацію рудого кота, байдуже відповіла гувернантка.

— Як завжди… — зітхнув Ярик та, нахилившись до хлопчика, звернувся вже до нього: — А ти чого такий насуплений, Богдане?

— Жодного дня на цьому тижні не було, щоб я тут не гепнувся, — подивившись з-під лоба на охоронця, просичав школяр.

— Не засмучуйся, просто не бігай тут надто швидко. Я теж тільки-но ледве не впав. Хочеш побачити, в яку цікаву стратегію про козаків я зараз граю?

Намагаючись відшукати в телефоні гру, Ярослав не помітив, як до нього наблизилась Лариса Максимівна. На її обличчі була доволі складна емоція — суміш гніву та зневаги.

— Ану до роботи, зухвалий ледащо.

Директорка звернулась до охоронця тихо, але настільки суворо, що той аж підскочив і швидко склав компанію колезі Вадиму, котрий пильнував відвідувачів.

Коли Богдан заспокоївся, гувернантка повела його до машини, де на них терпляче чекав імпозантний водій поважного віку. А Ярослав зі свого боку проводив їх поглядом, мріючи про побачення з дівчиною.

Аж тут почувся насмішкуватий голос Вадима:

— Як думаєш, тебе тут достатньо ганяють на очах в Антоніни, щоб вона була найкращої думки про тебе?

Ярик штурхнув його ліктем у бік, і зловтішний сміх Вадима змінився на гикавку.

Слова колеги притягнули до Ярослава мотиваційну та водночас самокритичну думку: «Справді, потрібно щось змінювати в житті, бо, вочевидь, я недостатньо крутий для такої дівчини, як Тоня».

Останнім часом Антоніна нерідко ставала свідком суворого ставлення директорки до Ярослава, яка не обмежувалась у висловлюваннях. На відміну від колеги-охоронця, дівчина не зловтішалась, а справді співчувала і намагалась поговорити з Ларисою Максимівною на захист Ярика. Гувернантка знала директорку, оскільки ще позаминулого року викладала в цій школі англійську мову. Та керівниця не бажала змінювати свою думку.

— Якщо він такий старанний і дисциплінований, як ти кажеш, то влаштуй його в маєток, де сама працюєш. Хай там у телефоні грається! — приблизно такою завжди була відповідь.

Ярослав теж бачачи, що потрапив у немилість до керівництва, активно взявся шукати нову роботу. Він мав освіту в галузі безпекознавства та свідоцтво тілоохоронця, тож придивлявся до вакансій у приватних охоронних фірмах.

Одного дня, завітавши до школи, Антоніна підійшла до Ярика повідомити, що її роботодавець у пошуках особистого охоронця, бо попередній звільняється через два тижні.

— Я сказала Анатолію Миколайовичу, що знаю порядну людину, котра навчалася у школі бодигардів. Тільки враховуй, що роботодавець досить складна людина, хоча і Лариса Максимівна теж не подарунок. Проте зарплатня буде значно вищою, яку маєш зараз. Тож подумай.

— Нема чого думати, Тоню. Я згоден на цю роботу хоча б тому, що працюватиму разом із тобою! — розплившись в усмішці, радісно вигукнув Ярослав.

— Ну, взагалі-то, не зі мною, а з паном Анатолієм, — посміхаючись у відповідь, уточнила гувернантка.

Пропозиція роботи справді ощасливила Ярика. Хлопець почувався окриленим від думки, що гувернантка теж небайдужа до нього, тому порекомендувала його кандидатуру роботодавцю.