Читати книгу - "Ілюзії та Амбіції. Гувернантка, Iryna Shashkova-Zhuravel"

— Скажу охоронцям, щоб краще пильнували псів, якщо така справа, — підморгнувши Тоні, швидко покрокував до боса Ярик.

Минув місяць.

У неділю в Тоні був вихідний. Ярослав супроводжував Анатолія з Богданчиком, які вирішили провести час у торгово-розважальному центрі. Виходячи з ресторану швидкої їжі, бізнесмен зневажливо віддав охоронцеві свій надкушений сендвіч, хлопець хотів його викинути, та аж здригнувся від почутого:

— Навіть не думай псувати продукти! Доїдай!

Щоб зайвий раз не сперечатися з босом, Ярик, пересилюючи себе, почав жувати нав’язаний харч. Далі події набули ще неприємнішого для нього розвитку: сцена із сендвічем відбувалася прямісінько перед магазином одягу, де якраз у цей час Тоня з Кірою розраховувалися на касі.

— Молодець, що тримаєшся, — прошепотіла, проходячи повз Ярослава Тоня, і співчутливо поплескала його по плечу.

Хлопець у той момент почувався жалюгідним. Тоді й замислився серйозно про власне майбутнє. Після проведеної в роздумах безсонної ночі вирішив звільнитися і докласти зусиль для започаткування власного бізнесу. Ярослав мріяв створити компанію з проєктування та обслуговування систем безпеки. Для цього він був готовий ризикнути квартирою, що залишилась йому у спадок від бабусі, оформивши в банку кредит під її заставу.

Наступного ранку Ярослав повідомив босу про бажання звільнитися і чесно зізнався, що працевлаштувався особистим охоронцем насамперед для того, щоб бути ближче до Антоніни. А тепер вийшло, що вона, швидше за все, його зневажає.

— Ну ти вразливий, малий, якщо звертаєш увагу на такі дрібниці. Та добре розумію твоє прагнення привернути увагу коханої. Я теж дуже любив свою Софію. Хоч вже минуло понад п’ять років від дня її смерті, жодна інша мені не потрібна. Усе, чого хочу, — це гідно виховати нашу єдину дитину.

— Богданчик росте розумним і добрим. До речі, він дуже прив’язався до сусідського кота Василька. Можливо, ви дозволите сину забрати бідолашну тваринку? — з надією в голосі запитав хлопець.

— Котиська в моїй хаті точно не буде, — категорично заперечив бізнесмен.

— А якщо я заберу Василька до себе, ви відпускатимете Богданчика з Тонею до мене в гості провідати котика? — простодушно додав Ярик.

— Ох ти, чортяка! Уже і кота забрати ладен, аби був привід бачитися з Тонею. Ха-ха! Біс із тобою, забирай котиська, щоб він моїх песиків не нервував. Якщо Богдан захоче з ним погратися, то приходитиме до тебе разом із твоєю Антоніною, — по-доброму усміхався пан Анатолій.

Згодом Ярик запевнив Тоню, що докладе максимум зусиль для підвищення свого соціального статусу, щоб та змогла пишатися його досягненнями. Однак дівчина вкотре порадила шанувальнику не мати жодних ілюзій.

— Анатолій не кохає тебе, я точно знаю! — емоційно запевнив Ярик.

— До чого тут пан Анатолій? — щиро здивувалася гувернантка.

— Ти ж наче закохана в нього, — уже не так впевнено відказав тілоохоронець.

— Ну, якщо тобі так цікаво, то закохана я в Кіру, з того дня, як вона врятувала мене від Коржика. Відтоді вона полонила мої думки, я навіть свого хлопця покинула.

— А твоє кохання до неї взаємне? — тихо поцікавився спантеличений Ярик.

— Та де там. У Кіри є хлопець, нідерландець, теж спортсмен. Тож і я не маю жодних ілюзій. Живу сьогоденням та радію спілкуванню з дорогою мені людиною, от і все, — закліпала очима, змахуючи сльозинку Тоня.

— Я забираю Василька до себе. Приходьте з Богданчиком, він буде радий з ним погратися. А потім всі разом можемо піти до моєї сусідки відьми, щоб вона склала мені бізнес-план, — приязно запропонував Ярослав.

— Ти хочеш, щоб відьма склала тобі бізнес-план?! — захихотіла Антоніна.

— Звісно. Маринка має економічну освіту, тож сміятися нема чого, — усміхався у відповідь Ярослав.

За декілька днів Ярослав, Антоніна та Богданчик завітали до Марини.

— Будь ласка, допоможи правильно розрахувати початкові витрати та оцінити всі ризики, — слізно просив провидицю Ярик.

— Ти нагадуєш мені демона, який прийшов із потойбіччя експлуатувати мої розумові здібності у вихідний день, — жартувала молода відьма.

Наступного дня Марина зателефонувала Ярославу і неочікувано сказала теплі слова:

— Я побачила, що твоя воля і позитивне ставлення до життя здатні змінювати обставини. Зосередься на улюбленій справі й усе вдасться.

Провидиця не помилилася. Уже за рік бізнес Ярослава став прибутковим, а ще за два роки він допоміг Антоніні здійснити її мрію — відкрити мінісадок для дітей. Клопоти, пов’язані зі стартом роботи садочка, допомогли дівчині пережити особисту драму — переїзд Кіри в Нідерланди до нареченого.

— То що? Може, ходімо поїмо хінкалі? — запрошував на вечерю новоспечену директорку дитячого садочка колишній охоронець, а тепер власник успішного бізнесу з послуг безпеки.

— Ходімо, але без жодних ілюзій, ти ж знаєш.

— Останнім часом не маю жодних ілюзій, самі амбіції! — посміхався у слухавку Ярик.

Кінець