Читати книгу - "Танці з місяцем, TsuMura"

Ельф важко зітхнув і озирнувся. Його друзі знову створювали забагато шуму. Людина за стійкою теж зітхнула, пробурмотівши щось про надто галасливих юнаків.

Завдання з усунення людини на кордоні пройшло успішно, але найбільшою втіхою було те, що вдалося купити багато тканини в місті.

— Рунаане, навіщо тобі стільки пряжі? Ми й так взяли досить.

— Не знаю, спитай у майстра Коваля, навіщо йому нитки, — відповів асасин, уважно розглядаючи мотки шерсті.

Як би не було прикро визнавати, але люди іноді вміли робити речі краще за інші раси, навіть без магії. Наприклад, шовк та одяг. Коваль просив три кольори по п’ять мотків: фіолетовий, синій і чорний.

Лейн стогнав, коли Тіадрін допомагала йому підняти величезну сумку на спину.

— Чому це я маю нести? Ми ж, здається, присягали ділити все порівну — і горе, і радість…

— Хто тут головний кандидат до королівської варти, я не зрозуміла?

— Але ж я не кінь!

Рунаан зітхнув і розрахувався з продавцем. Він, мабуть, був єдиним із трійці, хто поводився адекватно під час завдань.

Асасини покинули містечко, завантажені покупками та задоволені собою.

Однак повернення до села виявилося не таким радісним, як вони сподівалися: їх зустріли сумні новини.

— І що тепер робити з цими нитками?

— Пряжа — поправила Тіадрін, задумливо жуючи ягоди вже хвилин п’ятнадцять.

— У чому проблема? Віднеси підмайстру Ковалю… гм, тепер уже майстру — Лейн спробував усміхнутися, але навіть у нього не вийшло. Рунаан його розумів: старий ельф завжди був небагатослівним, але добрим.

Рунаану довелося віднести пряжу. Можливо, учневі вона дійсно знадобиться.

Доївши свою порцію, асасин поспішив до кузні. Хотілося відпочити і нарешті викупатися! Але це його хвилювало найменше.

Асасинів навчали приймати смерть як неминуче. Та усвідомлення, що більше не побачиш старого коваля, не вип’єш із ним чаю, важко тиснуло. Рунаан пам’ятав, як вони, троє сиріт, любили навідуватися до нього. Тоді старий не здавався таким уже старим.

Він так поспішав, що мало не збив дівчинку на повороті. Його вигляд виказував: краще до нього не підходити. Трохи заспокоївся лише тоді, коли майже дістався дверей майстерні.

З кузні пробивалося світло, удари молота звучали занадто часто й різко, ніби хтось намагався розколоти сталь. Стало цікаво, хто так наполегливо працює, і Рунаан зазирнув у вікно.

Лице обдало жаром, очі засльозилися, але він встиг побачити коваля: коротке світле волосся, кремезну статуру, татуювання й опіки на руках. Більше нічого не розгледів.

Сталь шипіла в олії, здіймаючи клуби диму. Коваль зняв фартух і кинув його з явним роздратуванням.

Рунаан постукав у двері. Коваль явно був розлючений, але відступати — не в його стилі.

Ельф відчинив двері й несподівано усміхнувся.

— Добрий вечір, чим можу допомогти? — Його усмішка й погляд були втомленими та сумними, але привабливими. На вилицях горів рум’янець, а на шиї залишилися сліди від вугілля. Волосся та одяг були забруднені.

Рунаан зрозумів за акцентом і зовнішністю, що це гість із півдня, ймовірно, родич старого коваля.

Асасин мовчки простягнув пакет.

— Що це? Я нічого не замовляв. — Здивування коваля було настільки щирим, що Рунаан завмер, запам’ятовуючи ці емоції. У світі асасинів майже не було місця для почуттів.

Коваль заглянув у пакет, і його обличчя потемніло.

— Дякую… Напевно, це він замовляв. Скільки я вам винен?

— Це подарунок, — коротко кинув Рунаан, розвернувся й швидко пішов геть.

Асасин розумів: для південця старий коваль, напевно, був кимось більше, ніж просто родичем. Для Рунаана він був схожий на дідуся, до якого можна прийти й мовчки посидіти. А для цього ельфа…

Питання роїлися в голові, але Рунаан вирішив повернутися пізніше, коли стане легше. Зараз треба було привести себе в порядок і відпочити.

Після купання та прання асасин очікував лише тиші й спокою, але день приготував ще один сюрприз.

— Що? — Холодок пробіг по його мокрій спині.

— Рунаане, я не знаю, що робити! Мені страшно, що робити?! — Лейн, тремтячи, вчепився у ковдру, зайнявши половину ліжка.

— Для початку заспокойся. Що сталося?

— Нам прислали запрошення до варти! Я не можу залишити дружину з дитиною тут самих!

Рунаан мовчки сів біля вікна і почав розчісувати волосся. Проблема була справді серйозною.

— Який місяць?

— П’ятий…

— Заспокойся. Все не так страшно. Я ж залишаюсь у селі.

— Але як же? Запрошення ж прийшло і тобі! — Лейн подивився на нього з новим страхом.

Для Рунаана це було повною несподіванкою, але він швидко опанував себе.

— Ні, моє місце тут. Хто подбає про вашу дитину? — сказав він. — Обіцяй мені, що ви здійсните нашу мрію разом.

Усмішка далася тяжко. День видався надто важким.