Читати книгу - "Танці з місяцем, TsuMura"

Спокій

У кімнаті було тепло, і приємний запах свіжої випічки доносився з кухні. Тіадрін, попри своє роздратування, як завжди, була рада його бачити.

— Ти затримався — сказала вона, сідаючи за стіл і ставлячи перед собою кошик із ягодами. — Що, знову під дощем бігав?

— Так — Рунаан сів навпроти неї, струшуючи з плечей краплі води. — Ти ж знаєш, мене відправили на патрулювання до кордону. Я не міг повернутися раніше.

Тіадрін зітхнула, дивлячись на нього з докором. Її очі, завжди гострі й проникливі, на мить пом’якшали.

— Ладно, проїхали. А як із мечами? Забрав?

Рунаан на мить завмер, згадуючи обличчя Етарі. Тепло знову огорнуло його думки, ніби нагадуючи про збентеження, яке він відчув під час зустрічі з ковалем. Він кивнув, але відчуття дивної порожнечі після відходу Етарі не відпускало.

— Так, все гаразд. Коваль їх полагодив. Здається, це було нескладне завдання.

Тіадрін, вже поїдаючи кислу суницю, лише хмикнула. Задумливо погладжуючи свій, вже значно покруглішавший, живіт, вона хитро усміхнулася другу:

— Наступного разу віднесеш їх сам, зрозуміло? Я більше не твоя посильна.

— Уже сам — з легкою усмішкою відповів він, спостерігаючи за рукою подруги.

Вона поглянула на нього примружено, явно помічаючи щось дивне в його настрої, але не стала ставити зайвих запитань. Натомість перемкнулася на обговорення дрібних справ: новин села, планів на наступну місію та останнього завдання Лейна.

Однак у голові Рунаана все поверталося до образу Етарі. М’яка усмішка, сліди від опіків на руках… Чомусь це тепер турбувало його більше, ніж розмови про місії чи патрулі.

— Ти десь у хмарах, — сказала Тіадрін, спостерігаючи за ним із-за кошика. — Щось сталося?

Рунаан зітхнув і підняв на неї погляд.

— Ні, нічого… Просто думаю, як довго ще Лейн буде відсутній. З ним усе гаразд?

Вона знизала плечима.

— Він впорається, не хвилюйся. Краще скажи: що за коваль такий, що ти про нього стільки думаєш? — Жінка усміхнулася, побачивши, як обличчя Рунаана трохи почервоніло. — Ти ж увесь цей час мовчав, я ж бачу, що ти не на землі зараз.

Він відвів погляд, не знаючи як відповісти. Збентеження знову накрило, можливо, не варто було все приховувати.

— Коваль… Етарі. Він просто… гарний майстер. — Незграбно пробурмотів Рунаан, сподіваючись, що цього пояснення буде достатньо.

Але Тіадрін лише засміялася.

— Гарний майстер, так? Ну-ну, — її сміх був легким і жартівливим. — А що далі? Ще щось у нього полагодиш?

Рунаан похитав головою, розуміючи, що, можливо, сам не помітив, як ці думки почали його турбувати.

♡｡⁠.⁠✧.⁠｡⁠⁠♡

Туман, що опустився вночі, значно полегшив завдання. Втекти через вікно, не потривоживши варту, виявилося легше, ніж очікувалося. Пробігаючи по прихованих місцях, де його не могли помітити перехожі, асасин добрався до підніжжя гори.

Підіймаючись сходами, він дедалі більше відчував себе дурнем. Він завжди був найраціональнішим у їхній трійці, і тепер що? Підкрадається до кузні пізно вночі, щоб залишити подарунок!

Придушивши бажання вилаяти себе за цей вчинок, він виглянув у вікно. Навколо панувала тиша і темрява — напевно, коваль уже спав на одному з верхніх поверхів.

Обережно пробираючись через вікно, ельф випадково наступив на щось металеве. Гучний звук рознісся по ночі, як удар дзвону.

Не гаючи часу, він залишив коробку з подарунком на краю столу і миттєво залишив приміщення, щойно почув кроки, що наближалися.

Притиснувшись до дерева, за яким устиг сховатися, асасин прислухався до шуму в будинку. Сонний Етарі вийшов на вулицю з масляною лампою й оглянувся навколо. На щастя для Рунаана, коваль не був надто уважним і не помітив, як ельф сховався в кущах.

— Дивно… Може, вітер?

Ельф із полегшенням спостерігав, як Етарі повернувся до будинку, і, почекавши ще трохи, поспішив тікати.

♡｡⁠.⁠✧.⁠｡⁠⁠♡

— Що з тобою? Ти виглядаєш втомленим, — Лейн підійшов до нього, помітивши сонний стан.

— Не виспався — коротко відповів Рунаан, притулившись до дерева.

— Тобі пощастило, що сьогодні вихідний! Давай розвіємо твою втому! — Лейн хитро посміхнувся і дістав свою нову зброю. — Що скажеш? У коваля золоті руки!

Згадка про майстра зацікавила Рунаана, і він уважно оглянув витончені вигнуті леза на кінцях рукоятки, з’єднаної посередині ланцюгом.

— Подивимось, на що воно здатне, — сказав він, знімаючи зброю з плеча і виходячи на галявину до друга.

Лейн кинувся вперед. Блок, підсічка, перекат — атака слідувала за атакою. Рунаан із захопленням спостерігав, як друг майстерно використовує свою нову зброю.

Звук сталі лунав у його серці, наче музика. Лейн усе настирніше нападав, але Рунаан вправно ухилився, склав лук і випустив стрілу, яка вибила зброю з рук друга.

Підсічка — і Лейн упав. Лезо опинилося біля його шиї.

— І що? Це найкращий з найкращих?

— А ти закохався — Задоволенно усміхнувся Лейн, піднімаючись на ноги.

Вони знову зчепилися, але цього разу бій був набагато серйознішим. Протягом кількох хвилин чоловіки обмінювалися ударами, поки врешті-решт Рунаан не опинився на землі.

Лейн допоміг йому піднятися, і вони сіли спина до спини.

— Так помітно?

— Ні, ніхто не помітить. Але я — інша справа, — розсміявся друг.

Кілька хвилин вони мовчали, кожен поринув у свої думки, поки Рунаан не почув тихий кашель.

Помітивши в тіні силует, він різко підскочив і побіг за ним.

За кілька секунд він наздогнав гостя.

— Етарі? — мечі зникли в пазах, а погляд Рунаана ковзнув по збентеженому обличчю коваля. — Що ти тут робиш?

— Я просто хотів… відпочити. Галявина тут гарна, і я не знав, що ви будете тут…

Коваль склав руки перед собою, явно збентежений.

— Твоя зброя вражає. Не хочеш перекусити? — запитав Рунаан, відводячи погляд. Розмовляти більше ніж однією фразою завжди було для нього складно, якщо це не стосувалося друзів.

— Я не проти, — з усмішкою відповів Етарі. Рунаан на мить завмер.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍