Читати книгу - "Танці з місяцем, TsuMura"

Просто йти поруч із ковалем було вже випробуванням. Коли вони сіли за стіл, він навіть не помітив, як швидко минув час.

— Що ти найбільше любиш? — запитав Етарі, трохи нахиливши голову.

— Салат, третій у меню, — відповів Рунаан, зачарований його виглядом.

— Тоді й я спробую. А морозиво ти любиш? — коваль продовжував говорити, а Рунаан зловив себе на тому, що спостерігає за кожним рухом його рук і губ, розуміючи, що цей ранок надовго залишиться в його пам’яті.

— Рунаан! Яка несподіванка! — пролунав голос позаду. Асасин здригнувся. Етарі теж озирнувся.

Перед ними стояла Тіадрін.

Почуваючись приреченим, Рунаан підвівся й запропонував їй стілець. Обидва ельфи уважно дивилися на нього, коли він сів.

— Ти не хочеш нас познайомити? — з легким докором запитала Тіадрін.

— Це моя подруга і напарниця, Тіадрін. А це Етарі, коваль.

Напруга повисла в повітрі. Тіадрін примружила очі, пильно дивлячись на Етарі, який виглядав збентеженим.

— І все? — запитала вона, легко штовхнувши Рунаана під столом. — Ну гаразд, мені пора. Піду шукати свого чоловіка.

Після її відходу Етарі усміхнувся.

— Вона мила, — сказав він, поглянувши на Рунаана. — У тебе холодні руки. Ти не замерз?

Рунаан перевів погляд на свої руки. Одна з них весь цей час лежала на руці Етарі. Його обличчя залила фарба, ноги затремтіли.

— Це ж ти був у мене вночі? — майстер м’яко стиснув його холодну руку.

Рунаан не зміг змусити себе відповісти чи подивитися на нього. Все стало ще гірше, коли офіціант із розуміючою усмішкою подав їм їжу.

— Смачного, друже, — сказав Етарі, сяючи сліпучою усмішкою.

Рунаан почувався розгубленим. Він змушував себе їсти, хоча шматок не ліз у горло. А Етарі продовжував говорити про село, квіти за кузнею, дітей, які гралися біля його дому.

Минуло десять хвилин розмови, і Рунаан відчув, як напруга трохи спала. Голос майстра діяв на нього заспокійливо, викликаючи дивне відчуття задоволення.

Коли настав час розходитися, Рунаан відчув, як його серце стиснулося від болю. Йому не хотілося відпускати коваля.

♡｡⁠.⁠✧.⁠｡⁠⁠♡

Наступного дня Рунаану представили його нову групу, з якою він мав працювати. У ній були найкращі з випускників, і тепер його завданням було навчити їх.

Першою місією команди стало супроводження дівчини до столиці сонячних ельфів. Робота виявилася нескладною, і за десять днів Рунаан оцінив здібності кожного.

У столиці він вирішив знайти подарунок для Етарі. Думки про коваля зігрівали його серце, і він відчував, що з кожним днем без нього світ стає дедалі сірішим.

Рунаан вибрав дорогу шкіру, впевнений, що вона сподобається Етарі.

Однак його думки про подарунок були перервані, коли група виявила маленького тенезуфа поруч із розчавленим тілом його матері.

— Що будемо робити? — запитала дівчина, тримаючи згорток із дитинчам.

— Можна віддати його вартовим, вони використовують таких тварин, — запропонував один із братів.

— Його потрібно залишити тут. Йому не вижити, — сказав інший, дістаючи кинджал.

— Це дика тварина, її не приймуть, — додав другий брат.

Рунаан підняв на руки тремтячу істоту. Її худе тіло здавалося холодним навіть крізь шерсть.

— Я заберу його з собою, — м’яко сказав чоловік, погладжуючи тваринку.

Ніхто не заперечив.