Читати книгу - "Скривавлена зоря, Axolotl"

Світло завжди приходить перед темрявою.

Бальдр стояв на краю пагорба, вдивляючись у далечінь. Сонце занурювалося за обрій, залишаючи по собі криваво-червону смугу. Небо горіло вогнем, а внизу, біля підніжжя пагорба, темніло море, спокійне і безмежне, мов сама доля.

Він мав би відчувати мир. Світло, його суть, ніколи не залишало його. Але цього вечора все було інакше.

Вітер ніс у повітрі запах дощу, мокрої землі та ще чогось ледь відчутного—немов тінь, що промайнула повз, немов подих того, хто стояв за спиною, але був невидимим.

Бальдр стиснув пальці, вдивляючись у небо.

— Ти відчуваєш це, так?

Він не здригнувся від голосу.

Локі стояв поруч, схрестивши руки на грудях, його руде волосся відбивало останні промені сонця. В очах грала усмішка, але в голосі її не було.

— Що саме? — відповів Бальдр.

Локі повільно повернув голову до нього, примружуючи зелені очі.

— О, не прикидайся. Ти ж знаєш, що я не питаю дурниць.

Бальдр мовчав.

Темрява. Вона була у вітрі, в тінях, що ставали довшими, у відчутті, що сьогодні щось зламалося.

— Небо сьогодні дивне, — нарешті промовив він.

Локі зітхнув, відкинув голову назад і глянув угору.

— Небо завжди дивне. Просто ти вперше це помічаєш.

Бальдр кинув на нього гострий погляд.

— Ти кажеш так, ніби знаєш щось, чого не знаю я.

Локі посміхнувся, але цього разу в його усмішці не було насмішки.

— Я знаю багато чого, Бальдре. І одне з того, що я знаю, — це що ти боїшся.

Бальдр стиснув губи.

— Я не боюся.

— Тоді чому твоє світло тьмяніє?

Вони стояли мовчки. Вітер стих, і світло сонця погасло, залишивши небо у відтінках попелу.

Локі підійшов ближче.

— Це початок, ти розумієш? Щось змінюється. Щось велике.

— Що саме?

Локі усміхнувся, але тепер у його усмішці була лише тінь.

— Скоро дізнаєшся.

Бальдр не відповів одразу. Він відчув, як усередині щось стислося—дивний, холодний тиск, якого раніше не було.

Локі стояв, спокійний, навіть розслаблений. Але Бальдр знав його достатньо добре, щоб розгледіти приховану напругу. Його рухи були надто точними, усмішка—занадто ідеальною.

— Якщо ти щось знаєш, скажи, — Бальдр відвернувся від заходу сонця і глянув йому прямо в очі.

Локі примружився, ніби зважуючи, що саме варто сказати.

— Є речі, про які краще дізнаватися поступово, — відповів він.

— І ти, звісно, будеш тією силою, що розкриє їх мені, так?

Локі усміхнувся ширше.

— А ти знаєш мене.

Бальдр скрипнув зубами. Він не мав терпіння для ігор. Не зараз, коли щось у повітрі кричало про небезпеку.

— Локі.

Його голос став твердим, як меч.

Локі зітхнув і розвів руками.

— Гаразд. Ти хочеш знати правду?

Бальдр нічого не сказав.

Локі зробив крок уперед.

— Добре. Ось тобі правда. Твої сни останнім часом змінилися, так?

Бальдр не ворухнувся, але його серце в грудях забилося швидше.

— Тобі сниться темрява, що росте. Те, що має бути нерухомим, починає змінюватися. Те, що має жити вічно, осипається, наче попіл.

Бальдр стиснув кулаки.

— Звідки ти…

— Тому що я бачив те саме.

Тиша зависла між ними, густа, мов тінь, що розтеклася по траві під їхніми ногами.

— Це щось велике, Бальдре. Щось, що змінить нас усіх.

Бальдр хотів сказати, що це маячня. Але він не міг.

Бо кожне слово Локі було правдою.

— Що саме ти бачив? — Бальдр тримав голос рівним, але відчував, як щось холодне пробирається в його кістки.

Локі на мить замовк, ніби вирішуючи, як багато сказати.

— Я бачив полум’я, — відповів він нарешті. — Воно вище за дерева, вище за стіни, навіть вище за нас. Я бачив, як руни розсипаються в попіл, як світло гасне, як…

Він замовк, і в його очах промайнуло щось схоже на сум.

— Як що? — наполіг Бальдр.

Локі повільно зітхнув.

— Як ти падаєш у темряву.

Бальдр не ворухнувся.

— Це був просто сон.

— О, звісно, — Локі посміхнувся. — Бо сни нічого не означають, правда?

Бальдр мовчав.

Його сни завжди приносили знаки. Колись він бачив, як світло розгортає битву проти темряви. Колись він бачив війну, що згодом справді прийшла. Але цей сон… цей був іншим.

Бо в ньому не було світла.

Тільки падіння.

Локі нахилив голову, уважно вивчаючи його вираз обличчя.

— Це ж правда, так? — сказав він тихо. — Ти бачив те саме.

Бальдр повільно видихнув.

— Це ще нічого не означає.

Локі примружився.

— Чи не означає?

— Сни — це лише відображення наших страхів.

Локі зітхнув і підняв руки.

— Добре. Вважай, що я просто вирішив поділитися жахіттями, які переслідують мене ночами.

Бальдр дивився на нього довше, ніж треба було.

— Локі.

— Гм?

— Якщо це справді знаки, чому ти прийшов саме до мене?

Локі посміхнувся. Але цього разу в його усмішці не було іронії.

— Бо вогонь знає своє ім'я.

Бальдр відчув, як по спині пробіг холод.

Він знав, що це ще не кінець розмови.

Це був лише початок.

Бальдр перевів погляд на горизонт. Сонце майже зникло, і небо потемніло, оголюючи перші зорі. Але навіть вони сьогодні здавалися слабшими.

— Чому ти справді тут, Локі? — його голос звучав тихо, але твердо.

Локі посміхнувся, відкинувши волосся назад.

— Я вже сказав. Хотів поговорити.

— Ти ніколи не робиш нічого без причини.

Локі ледь нахилив голову, і його очі на мить стали темнішими.

— А ти мене добре знаєш.

Бальдр не відповів. Він справді знав. Занадто добре.

Локі ніколи не говорив прямо, але якщо він прийшов сюди, значить, мав на це серйозну причину.

— Це про мене, так? — Бальдр спрямував на нього погляд.

Локі скривив губи в усмішці.