Читати книгу - "Скривавлена зоря, Axolotl"

— Ти завжди був таким гострим, Бальдре.

— Скажи правду.

Локі зробив крок ближче, його постава змінилася. У голосі більше не було легкої іронії, лише щось майже… напружене.

— Боги грають у свої ігри, ти це знаєш.

— І що?

Локі ледь нахилив голову.

— А якщо ця гра вже вирішена?

Бальдр не відповів одразу.

— Що ти маєш на увазі?

Локі спохмурнів.

— Ти відчуваєш це так само, як і я. Щось змінюється. Але різниця між нами в тому, що я хочу зрозуміти, хто рухає фігури на цій дошці.

Бальдр ледь помітно стиснув кулаки.

— І хто?

Локі дивився на нього ще кілька секунд.

— Це і є питання.

Бальдр перевів погляд назад на небо. Йому не подобалися ці розмови. Вони завжди заводили надто далеко.

Але він знав, що Локі не зупиниться.

Бо якщо це справді гра, то хтось у ній уже програв.

І Бальдр відчував, що цей хтось — він.

Бальдр відчув, як щось невидиме здавило груди. Вітер стих, а нічна тиша стала майже неприродною.

— Якщо це гра, то які у мене шанси? — запитав він, не відводячи погляду від Локі.

Локі усміхнувся, але цього разу усмішка була холодною.

— О, ти ж знаєш відповідь.

Бальдр не хотів її знати. Але знав.

— Значить, я вже програв.

Локі схрестив руки на грудях.

— Я не казав цього.

— Але і не заперечив.

Локі зітхнув, підійшов ближче і оперся на камінь.

— Бальдре, ти завжди був світлом. Символом усього, що має залишитися чистим і непохитним. Але що, якщо навіть світло має тріщини?

— Що ти хочеш сказати?

Локі поглянув на зорі.

— Що якщо проблема не в темряві? Що якщо проблема в тому, що світло сліпе?

Бальдр відчув, як його терпіння тане.

— Досить загадок.

Локі поглянув на нього, і в його очах більше не було гри.

— Добре. Тоді слухай.

Бальдр затримав подих.

— Є те, що навіть ти не бачиш, — промовив Локі. — Щось ховається за межами того, що ми вважаємо долею. І це щось уже наближається.

Бальдр чекав, що він продовжить, але Локі замовк, дозволяючи словам осісти в тиші.

— Що ти бачив? — запитав Бальдр нарешті.

Локі повільно кивнув, ніби ухвалюючи рішення.

— Завтра вночі я тобі покажу.

Бальдр хотів заперечити, сказати, що він не потребує цього.

Але слова застрягли в горлі.

Бо в глибині душі він уже знав: від цієї істини йому не втекти.

Ніч поглинала світ, розтікаючись над світом чорнильним морем. Бальдр стояв непорушно, слухаючи, як тиша ставала дедалі густішою. Локі мовчав, але його присутність відчувалася так само, як легкий подих вітру перед бурею.

— Завтра вночі, — повторив Бальдр.

Локі кивнув.

— Саме так.

— Чому не зараз?

Локі криво усміхнувся, і його очі зблиснули у слабкому світлі зірок.

— Бо деякі речі потрібно побачити у потрібний момент. Інакше вони просто залишаються… історіями.

Бальдр стиснув щелепи.

— І що ти зробиш, якщо я відмовлюся?

Локі знизав плечима.

— Ти можеш піти прямо зараз. Зробити вигляд, що ми не говорили. Що нічого не змінюється.

Він зробив паузу, нахилившись ближче.

— Але ми обоє знаємо, що ти цього не зробиш.

Бальдр дивився прямо в його очі, шукаючи там щось. Брехню? Маніпуляцію? Можливо. Але цього разу…

Там була правда.

Він повільно вдихнув і повернувся в бік стежки, що вела вниз з пагорба.

— Завтра вночі, — повторив він.

— Завтра вночі, — підтвердив Локі.

Бальдр рушив геть, залишаючи Локі позаду. Але коли він проходив повз дерева, щось змусило його зупинитися.

Холодний подих на шкірі.

Тонкий звук, як потріскування вогню в далекій печі.

І легкий шепіт.

Його ім’я.

Бальдр різко розвернувся.

Позаду — лише дерева, чорні стовбури, що тонули у темряві. Локі стояв на місці, але навіть він виглядав настороженим.

— Що це було? — запитав Бальдр.

Локі примружився, вдивляючись у ніч.

— Перший знак.

Тиша стала важкою.

Бальдр повільно видихнув і рушив далі, намагаючись не обертатися.

Але навіть коли він дістався своєї зали, коли закрив за собою двері й загасив світло—відчуття, що щось стежить за ним, не зникло.