Читати книгу - "Про Грибочка і Листочка , Radka"

Наступний ранок видався ще чудовішим за попередній. Сонячні промені пробивалися крізь гілки дерев і ніжно торкалися павутинок, на яких трималися крихітні краплинки роси. Вони виблискували, мов діаманти, погойдуючись від подиху легенького вітерцю. Десь далеко, у глибині лісу, відлунював стукіт дятла, а неподалік дзвінко співала синичка.
Грибочок прокинувся від цієї чарівної мелодії й зачаровано вслухався.
— Листочку, що це за дивовижні звуки?
— Це мої подружки-синички виспівують, — відповів Листочок. — Коли я ще жив на дереві, вони часто прилітали до мене в гості. А тепер літають високо і, здається, навіть не помічають мене... — у його голосі прозвучала нотка суму.
— А навіщо їм сюди, на землю? — здивувався Грибочок. — Нехай літають у верховітті та тішать нас своїми піснями. Ось зайці, наприклад, не літають, бо їхнє місце — на землі або в норах.
— Ну так, — всміхнувся Листочок. — Кожен має займатися своєю справою.
На мить запала тиша. Грибочок задумався, а потім раптом запитав:
— А яка вона — весняна пісня лісу?
— О, ти навіть не уявляєш! — пожвавився Листочок. — Як тільки весна приходить у ліс, він оживає справжньою симфонією звуків! Спочатку чути переливчастий спів дроздів, немов срібні струмочки дзюрчать між гілок. Потім до них приєднуються солов'ї — їхній спів такий різноманітний і чудовий!  А далі вже цілий хор: щебет зябликів, тихе туркотіння горлиць, радісні крики шпаків...
Листочок замріявся. Він дуже любив весну й іноді сумував за нею. Але коли розповідав про цю пору року, то ніби повертав її часточку, бодай у своїх спогадах.
Грибочок слухав уважно, намагаючись уявити, як звучить весняний ліс. Йому було так цікаво! І що більше Листочок розповідав, то яскравіше в уяві Грибочка поставав цей чарівний світ — світ пробудження, тепла і дзвінких пташиних пісень.
Так непомітно і минув ранок, наповнений розмовами, мріями та спогадами.
Та недовго вони теревенили, як їхню розмову перервав якийсь шум. Хтось шарудів листям, обережно ступаючи по лісовому килиму.
— Ой, ховайся! — стривожено прошепотів Листочок.
Але Грибочку було нелегко сховатися, адже за ці дні він добре підріс. Листочок ледь прикривав верхівку його капелюшка і мох ледве діставав до половини ніжки. Він щосили намагався злитися з місцевістю, але вже за мить почув радісний вигук:
— О, ось він, який гарний!
Рука потягнулася до гриба, і раптом світ перевернувся.
— Ой, Листочку! Що це? Куди це ми? — злякано вигукнув Грибочок.
Та відповіді він не почув. Усе сталося так швидко, що вже за мить він опинився в плетеному кошику, поруч з такими ж грибами, як і він.
Спочатку він розгубився. Але, роздивившись своїх нових сусідів, мимоволі усміхнувся. Він ніколи не бачив себе у дзеркалі, тож тепер мав змогу уважно роздивитися, якими гарними бувають осінні гриби. Їхні капелюшки сяяли різними відтінками осені, а в повітрі витав приємний, теплий аромат лісу.
— Ти бачиш це, друже? — захоплено спитав він.
— Так, Грибочку, бачу… — тихо відповів Листочок.
Але його голос був не таким радісним. Листочок знав, що ця подорож — їхня остання спільна. Рано чи пізно їх розлучать. Але не хотів засмучувати Грибочка, він був таким щасливим у цю мить. 
Друзі зачаровано розглядали пейзажі осіннього лісу й навіть не помітили, як опинилися в людській оселі. Тут усе було нове й незнайоме. Навіть Листочок, який знав майже все, не міг розібратися, що тут і до чого.
На кухні було тепло й затишно. Запахи сушених трав і випічки огортали простір м’яким ароматом домашнього спокою. Господиня обережно брала кожного гриба, знімала листя і глицю, і лагідно витирала шапочки і ніжки вологою тканиною. Грибочку було так приємно і навіть трошки лоскітно, коли прийшла його черга.
Потім господиня поклала його на деко, застелене пахучою соломою. А коли всі грибочки були готові, вона відчинила пічку й поставила туди дека. Грибочок ще ніколи не бачив печі. Вона була схожа на захід сонця: така ж червона й тепла. Йому стало так добре, що він непомітно задрімав.
А коли прокинувся, то побачив, що він вже знову на кухні. Всі грибочки на деках стали маленькі і сухенькі, і від цього виглядали ще гарнішими. Господиня дбайливо знімала їх із соломи й акуратно складала в скляні банки, які потім поставила на високу полицю, майже під самою стелею.
Тільки тепер Грибочок згадав про свого друга Листочка! Оскільки, він високо стояв і все бачив, то почав пильно придивлятись до кімнати і… побачив друга. Грибочок ледве впізнав його. Це вже був не просто Листочок, а частина чудової аплікації з осіннього листя, що висіла на стіні.
— Гей, Листочку! Я тут! Ти мене бачиш? — загукав Грибочок.
— Так, Грибочку, бачу! — відгукнувся той.
— Як добре, що ми разом! І ти такий гарний на цій картині!
— Дякую, Грибочку. А ти такий маленький і кумедний! — усміхнувся Листочок.

Так друзі опинилися в оселі людей. Там було тепло й затишно навіть тоді, коли за вікном кружляв сніг. Особливо вони любили довгі зимові вечори, коли вся сім’я збиралася за столом. Пахло трав’яним чаєм і пирогами, потріскували дрова в печі, а люди розповідали історії.

Грибочок і Листочок слухали ці розповіді із захопленням. Вони уявляли далекі моря й океани, палючі пустелі й високі гори. Але найдужче любили історії про ліс. Їхній улюблений, рідний ліс!

Кінець