Читати книгу - "Новий шанс на щастя, Оксана Мрійченко"

Піднявши голову, Катя примружила очі від яскравого сонця і посміхнулася. Погода стояла чудова. Весна нарешті вступила у свої права, сніг майже всюди розтанув, а теплий лагідний вітер навіював думки про щось нове та прекрасне. Катя любила весну. І щороку раділа яскравому пробудженню природи від довгого зимового сну.

— Добре, що ми вибралися на прогулянку, — пролунав поруч бадьорий дівочий голос. — У сучасному світі іноді так складно знайти час, щоб просто пройтися, погрітися на сонечку і подихати свіжим повітрям.

Катя повернула голову та упіймала погляд своєї подруги і за сумісництвом колеги Наталки. Сьогодні дівчата вирішили витратити частину своєї обідньої перерви на прогулянку. І тепер неквапливо крокували до будівлі офісу, насолоджуючись теплою погодою.

— Гріх сидіти в кабінеті, коли на вулиці весна, — Катя наповнила легені свіжим повітрям. — Ммм, відчуваєш? Квітами вже пахне.

— Пропоную робити такі прогулянки постійно, — Наталка прибрала з очей пасмо свого довгого каштанового волосся і знову сховала руку в кишеню короткої темної куртки. — Тобі ж не потрібна ціла година на обід?

— Звичайно ж ні. Я за прогулянки.

Дівчата підійшли до будівлі офісу і зупинилися неподалік від входу. До кінця обідньої перерви залишалося десять хвилин, тому Наталка запропонувала ще трохи постояти на сонечку. На парковку перед будівлею заїхав чорний джип. Його водійські дверцята відчинилися, випускаючи на вулицю високого молодого чоловіка в темних штанах та розстебнутому пальті, під яким виднілася блакитна сорочка. Побачивши Катю і Наталку, чоловік посміхнувся їм і коротко кивнув. А потім рушив до входу в офісну будівлю і вже за мить зник за її дверима.

— Наш красень приїхав, — мрійливо зітхнула Наталка. — Справжній чоловік.

— Закохалася? — примружилася Катя, поправляючи своє пряме русяве волосся.

— Від Дмитра всі жінки в офісі мліють. Думаю ти теж.

— Нато, я чоловіка кохаю.

— Я теж кохаю свого чоловіка. І люблю своїх дітей. Але як можна залишатися байдужою до такого красеня?!

— Дмитро дуже гарний чоловік, — погодилась Катя. — Але я в ньому бачу тільки заступника директора.

— Кажи, що хочеш. А я знаю, що він тобі подобається, — хитро промуркотіла Наталка. — Дмитро тут вже п’ять місяців. А ти щоразу червонієш, коли вітаєшся з ним. Бентежишся, ховаєш очі при розмові. Я спостерігала, Кать.

— Окей, він подобається мені. Але кохаю я чоловіка.

— Вперта ти, — Наталка рушила до входу в офісну будівлю. — До речі, щодо чоловіка. Він тебе в декрет ще не думає відправляти?

— Я б хотіла дитину, ти ж знаєш, — минувши вхідні двері, Катя підійшла до ліфта разом з подругою і натиснула кнопку. — Але Олег вважає, що спочатку треба трохи пожити для себе.

— А ти скажи своєму Олегу, що у тебе з’явився молодий та дуже гарний бос. Кліпнути не встигнеш, як опинишся в декреті.

Дверцята ліфта відчинилися і дівчата разом зайшли в прямокутну кабіну. Наталка вийшла на третьому поверсі, бо хотіла зайти у відділ кадрів. А Катя вирушила на четвертий. Слова подруги змусили замислитися. Олег дійсно був ревнивим. Він постійно ревнував дружину до знайомих і незнайомих чоловіків. І часто навіть без будь-якого приводу.

Катя вже два роки була у шлюбі і дуже хотіла дітей. Але Олег старанно уникав розмов про малюка. А на прямі запитання дружини відповідав, що ще не готовий до батьківства. Це засмучувало Катю. Олег заробляв достатньо. Вони жили у власній трикімнатній квартирі, яка дісталася Каті від бабусі. Здавалося, що для появи дитини є всі умови. Але Олег був категорично проти.

Опинившись у кабінеті, Катя поставила сумку на свій стіл і почала розстібати коротке світле пальто. Вона працювала тут разом з Наталкою і ще двома дівчатами, які поки що не повернулися з обіду. Поруч розташовувалися двері кабінету Петра Васильовича. Він обіймав посаду начальника відділу продажів. А Катя була його головною помічницею.

Позбувшись пальта, дівчина підійшла до свого столу. Проте сісти не встигла, бо двері кабінету Петра Васильовича відчинилися і на порозі з'явився він сам у товаристві Дмитра.

— Продажі збільшились, — бадьоро розповідав Петро Васильович. — Цього місяця у нас три нових клієнти. Катя веде з ними перемовини. А от і вона.

Катя збентежено опустила очі, відчувши на собі погляд Дмитра. Теплий, приємний і відверто зацікавлений. Петро Васильович підійшов до дівчини, зупинившись біля її столу.

— Катю, що там з новими клієнтами?

— Один вже визначився. Готовий приїхати до нас в офіс на підписання договору, — Катя поглянула на свого безпосереднього начальника, старанно намагаючись не червоніти від присутності Дмитра, який теж зупинився поруч. — Це нова мережа супермаркетів.

— Дуже добре, — Петро Васильович задоволено кивнув. — А інші?

— Інші обіцяли дати відповідь до кінця тижня, — Катя змусила себе зустріти погляд Дмитра і знову збентежилась. — Думаю рішення буде на нашу користь.

— Чудово, — почувши дзвін свого телефону, Петро Васильович витягнув гаджет з кишені штанів і зиркнув на екран. — Перепрошую, важливий дзвінок. Дмитре Олександровичу, поговоріть з Катею про звіт. Вона все зробить.