Читати книгу - "Тобі, мій Герою, Люба Ковальчук"

Ковальчук Дмитро Сергійович народився в мальовничому селі Березина Житомирської області 5 лютого 1995 року.
 

У дитинстві Дмитро був доволі кмітливим і цікавим хлопчиком. Він дуже любив тваринок, особливо земневодних, у нього бупа мрія мати удава ворона вдома, яка
так і не здійснилася. Любив виступати перед публікою, був талановитим. А ще маленький Дмитрик виліплював різні фігурки з пластиліну, мріяв стати скульптором.

Після розлучення батьків Дмитро із сестрою та мамою переїхали жити в село Кмитів, що неподалік від Березини. Через пару років вони переїхали жити та навчатися в місто Коростишів. 

У підлітковому віці він грав театрі місцевому ліцеї, в якому навчався. Йому дуже подобалося. 

Дмитрик був, як сонце, завжди усміхався і полюбляв постійно жартувати, всіх, хто знаходився біля нього поруч, заряджав позитивом. Після закінчення школи в Корости- шеві вступив до ліцею. 

Після навчання в ліцеї Дмитро пішов працювати, спочатку на гранітному виробництві шліфувальником, потім доля занесла його у Київ, там він працював баристою та барменом, а літом хлопець їздив у Херсонську область працювати у ресторані. З коханням у нього не складалося, він був у пошуках себе.

12 серпня 2019 року 24-річний Дмитро підписав трирічний контракт на службу у десантно-штурмових військах 95 бригади. В жовтні 2019 року при проходженні навчання він познайомився з його першим і єдиним справжнім коханням Любов'ю. На той момент їй було 19 років і працювала вона продавцем у супермаркеті, де і відбулася їхня перша зустріч. 

Дмитру подобалося служити в армії, у нього були стрибки з парашутом, часто від'їздив на військові навчання, стрільбища, багато часу вони з його, на той момент коханою дівчиною були на відстані, але це не заважало їм щодня закохуватися один в одного ще більше. Чоловік часто говорив, що саме в армії він знайшов себе. 

27 травня 2021 року закохані одружилися, а 18 грудня 2021 року у них народилася прекрасна й бажана донечка Амелія. Дмитро був дуже щасливим батьком, на той час він перебував в ООС, дуже мріяв обійняти дружину і новонароджену дівчинку. Побувши тиждень вдома біля сім'ї, Дмитро не знав, що бачить їх востаннє. В січні повернувшись назад на Схід, він і далі вірно ніс службу.
 

24 лютого 2022 року, коли почалася повномасштабна війна, він телефонував дружині вранці і прощався, дуже переживав за доньку, просив берегти її і виховати достойною людиною, він ще так мріяв їх побачити. Дружина і тоді запевняла його, що все буде добре, підійма-
ла бойовий дух. Не зважаючи на війну, вони будували плани на майбутнє, вони жили сьогоденням, тішилися кожним дзвінком і повідомленням в надії ще побачитись і провести життя разом. У липні він планував поїхати у довгоочікувану відпустку на декілька днів, планував зробити сюрприз своїй сім'ї.

Але 12 липня 2022 року вранці він загинув на бойовому завданні у прямому бою з ворогом від наскрізних кульових поранень.

Дмитро загинув Героєм, але його сім'я і досі чекає
його додому. Неможливо змиритися з цим.

До цієі збірки віршів його дружина вписала всі віршi, які присвячувала йому з дня першої їхньої зустрічі. Дмитро полюбляв поезію дружини, просив написати книгу, це було його бажанням, яке стало посмертним.