Читати книгу - "Акабадора, Natasha"

Було літо, і Міранда, отримавши довгоочікувану відпустку, сиділа в комфортному автобусі, який віз її та групу в країну, про яку вона мріяла з дитинства — в Італію. Шлях був довгим, але думки про майбутню подорож не давали їй спокою, і в голові постійно виникало відчуття захвату. Вона не могла повірити, що ось вона, нарешті, здійснює мрію свого життя: Рим, Колізей, старовинні вулички, які вона так часто уявляла собі за книгами. З дитинства, коли батьки дарували їй книги про Стародавній Рим, її світ був сповнений мріями про ту епоху. “Як це буде чудово — прогулятись тими ж вулицями, якими колись ходили великі імператори!” — подумки повторювала вона, міцно тримаючи квиток на екскурсію в руках. З кожним кілометром її серце билося швидше. Вона відчувала, як в її житті раптом зібрався цей момент — довгоочікуваний, бажаний. І ось, нарешті, вони в’їхали в місто! Через вікно виглядали старовинні вулички, обсаджені прекрасними деревами, а на фоні були кольорові вітрини магазинів, повні італійських сувенірів. Автобус зупинився біля готелю, і після заселення вона знову сіла в автобус, який віз їх у центр міста на екскурсію. Під’їхавши до Колізею, вона відчула, як захоплює подих. Це був не сон… Вона не могла повірити своїм очам. Не може бути, щоб вона стояла ось тут, біля одного з найвеличніших пам’ятників світу? “Ні, це сон, — подумала вона, — я зараз прокинуся в своєму ліжку і знову буду сидіти за написанням чергової статті для газети…” Щипнувши себе, Міранда зрозуміла, що це не сон. Це реальність. І її серце було готове випригнути з грудей. Колізей був приголомшливим. Перед очима виникли сцени, як з давніх книг: гладіатори, які б’ються на арені, звірі, що кидаються на своїх мучителів, морські бої, в яких кораблі борються на воді. Ці образи перепліталися з реальністю, наповнюючи її голову яскравими та вражаючими видіннями. Незважаючи на палаючу червневу спеку, вона не могла відірвати погляд від цього величного спорудження. Кожен крок по давньому каменю, кожен погляд на Колізей нагадували їй, що вона стояла в самому центрі історії. Прогулянка Римом тривала аж до вечора, і, повернувшись до готелю, дівчина сіла писати статтю про це чарівне місто. Три тижні повинні були бути відпусткою, адже вони планували об'їхати всю Італію: Венецію, Неаполь, Мілан, Верону й інші міста. Перший тиждень пройшов непомітно, і ось нарешті останнє місце — Сицилія. Прогулявшись Палермо, дівчина вирішила відправитися на пляж, поплавати в морі. Вона купалась, загорала, і, не помітивши, як це сталося, заснула. Коли вона прокинулась, то зрозуміла, що запізнилася на автобус. Швидко переодягнувшись у роздягальні, вона побігла до місця, де мав чекати автобус. Та, на жаль, вона запізнилась. Автобус поїхав без неї, залишивши її на стародавній площі маленького італійського містечка. Гід здався і поїхав з рештою групи. А вона залишилась одна — серед незнайомих вулиць, без речей, в чужій країні і з обмеженими знаннями мови. Англійська була примітивною. Її охопив страх, вона не знала, що робити. Вона сіла в парку, намагаючись заспокоїтись і впоратись із шоком. Вже пізно ввечері, коли сонце сховалось за холмами, вона вляглася на лавці в парку. Раптом вона почула крики птахів. Здавалося, що вони звуть її по імені.