Читати книгу - "Той, що не хотів родитися , Олександр Корман"

Кажуть, що діти обирають своїх батьків. Безсмертні душі, які мешкають десь на небесах, споглядаючи за нами, знаходять тих батьків, до яких хочуть прийти і стати їх дітьми. Я більше вірю в те, що діти - це благословіння від Господа. Творець, бачачи життя та стосунки батьків, вирішує нагородити їх - дати дитину. Наче божествений подарунок, якій містить в собі таланти для збагачення родини, щоб принести в дім радість, приємні ємоції тощо; потенціал дитини, що рік за роком буде збагачувати світ і приносити щастя батькам. Не дарма євреї кажуть, що рука, яка колише колиску, керує світом. 
Кожна мама з нетерпінням очікує на появу своєї дитини. Мати точно знає момент запліднення, - вона відчуває, що життя зародилося і нова душа оселилась в середині неї. 

І протягом усіх дев'яти місяців мати веде діалог зі своєю кровиночкою. Роками вважалося, що самий сильний, здоровий та кмітливий сперматозоїд прибігає першим, вигравши забіг у 30 мільйонів конкурентів і пробивається до матки, бо в цей світ народжуються лише найкращі і переможці. Натомість,  зараз наука прийшла до висновку,  що саме матка обирає кого пустити до себе і дати життя. 
Те, що відчує мати, - мить зародження життя, вчені змогли побачити, засняти лише нещодавно: спалах світла в зіготі на ренгенівських знімках. Не дарма Святе Письмо називає першу жінку Єва - та, що дає життя. 

Зарождения життя - це чи не найбільше диво на планеті Земля. Із зіготи - заплідненої яйцеклітини, що у 10 разів менша за голку, вже через 12 тижнів розвивається повноцінний плід із всіма органами, який повністю є людиною, хоча і має до 6 см., він вже рухається,  відчуває стан матері, коли мамі добре чи погано. З часом, коли плід відчуває загрозу, наприклад, коли батьки сваряться чи є загроза матері,  він прикривається ручками. Він відчуває. Дитина іще не зустрілась із світом, який знаходиться поза утроби, а вже відчуває загрозу. Сваб зазначає, що саме у перенатальному періоді, під впливом стресів матері, від вживання хімічних речовин тощо, мозок дитини може отримати різні психічні та інші симптоми, які після народження можуть проявится в будь-якому віці. 

Дитина в утробі дуже швидко "усвідомлює", що опинилась у тривожний родині. Можливо родина і була такою до її появи, а раніше батьки були лагідними одне до одного. Але на момент формування усвідомлення, вона вже знайомиться зі світом по той бік маминої утроби і відчуває його вібрації. Дитяча душа іще нещодавно була єдиною із Творцем у світі духів, де панує любов, тому вона й може відрізнити стан тривоги матері або страх від гармонії миру, радості, любові та умиротворіння. Знаходячись запретою між двох світів в капсулі - утробі, ти наче астронавт, який має долетіти із знайомого тобі світу в інший, іще не відомий. Тому змушений жити ці 9 місяців, орієнтуючись по певним "приладам" з вірою в найкраще. Що тебе чекатимуть у світі матеріального життя, що тобі будуть раді і в тебе все складеться як найкраще, бо ти ж туди не ненадовго, і через якихось 70 років повертатись назад у світ духів, і тебе знову покладуть в іншу капсулу - домовину, щоб транспортувати додому, повернути душу її власнику - Творцю.

І навіть по дорозі у світ матеріальний немовлята можуть розмовляти між собою. Це людям знається, що вони - немовлята, бо ми не розуміємо їх мови. Так само і риби розмовляють між собою, а люди вважають, що вони німі. Просто вони спілкуються на інших частотах, не доступних для людських вух. О, як багато втрачають люди, коли дістаються таки світу матеріального: вони не розуміють мови тварин, птахів і дерев, бо все живе спілкуються між собою та Творцем. Подейкують, що перші колонізатори Землі - Адам і Єва були максимально адаптовані до умов життя на планеті Земля, розуміли мови тварин і рослин, жили в гармонії з землею та у мирі з Творцем. А потім сталась трагічна подія і люди перестали розуміти Творця, один одного і світ навколо. С того моменту вони роками намагалися залучити світ матеріальний, в якому опинилися і назвали це еволюцією. Хоча згідно із тою ж еволюцію мали б вижити самі сильні види, а люди в світі матерії залишаються сами непристосованими: не можуть літати, бо не мають крил, і можуть розбитися з пару метрів. Не можуть плавати під водою, бо не мають жабер і гинуть через пару хвилин. Не можуть вижити в складних кліматичних умовах, бо не мають теплого хутра, як у тварин. Не мають відчуттів нюху та слуху, як у собак, тому заводять собі собак, не бачать в ночі, як коти, тому заводять собі котів, не можуть прокормити себе самі, тому одомашнюють світську тварину, і мусять їх в решті решт вбивати, щоб вижити самим. Знаючи все це, деякі немовлята й сперечаються про сенс життя. І серед немовлят зустрічаються вже багато неверуючих, які не вірять в життя після народження в світі матеріальному. Ось одна з таких розмов:

Невіруючие немовля: Ти віриш у життя після народження?
Віруюче немовля: Так, звісно. Усім зрозуміло, що життя після народження існує. Ми тут для того, щоб стати досить сильними і готовими до того, що буде потім.
Невіруюче немовля: Це нісенітниця! Життя після народження не може існувати! Ти можеш уявити собі, як таке життя могло б виглядати?
Віруюче немовля: Я не знаю всіх деталей, але вірю, що там буде більше світла, і, можливо, ми зможемо самі ходити і їсти ротом.
Невіруюче немовля: Яка дурня! Неможливо самостійно ходити й їсти ротом! Це смішно! У нас є пуповина, яка нас годує. Слухай, скажу тобі: життя після народження неможливе, бо наше життя — це пуповина — і воно вже й так надто коротке.
Віруюче немовля: Я впевнений, що це можливо. Все буде просто трохи інакше. Це можна собі уявити.
Невіруюче немовля: Але ж ніхто звідти ще ніколи не повертався! Життя просто закінчується народженням. І взагалі, життя — це одне велике страждання в темряві.
Віруюче немовля: Ні, ні! Я точно не знаю, як виглядатиме наше життя після народження, але в будь-якому випадку ми побачимо маму, і вона подбає про нас.
Невіруюче немовля: Маму? Ти віриш у маму? І де ж вона?
Віруюче немовля: Вона скрізь навколо нас, ми перебуваємо в ній, і завдяки їй рухаємося і живемо, без неї ми просто не можемо існувати.
Невіруюче немовля: Повна нісенітниця! Я не бачив жодної мами, отже, її просто не існує.
Віруюче немовля: Не можу з тобою погодитися. Адже інколи, коли все навколо стихає, можна почути і відчути, як вона лагідно торкається нашого світу. Я твердо вірю, що наше справжнє життя розпочнеться тільки після народження. А ти?