Читати книгу - "Той, що не хотів родитися , Олександр Корман"

Навіщо народжуватися у цей світ, якщо не згаеш сенсу свого народження. Сенс - це любити людей. Стати захисником людей - Олександром. Як і бачила моя моя мама, проводячи ночі в молитві до Творця, за моє майбутнє життя. 

Я почав розуміти: кожен мій біль, кожна рана, кожен мій крик у темряві — це не прокляття, а шлях. Шлях, що гартував. Щоб я міг не просто вижити, а витягнути інших з безодні, в якій сам колись був. Щоб мої руки стали тими, що підтримують. Моє серце — тим, що чує. А мої очі — тими, в яких люди бачать: "Ти не сам". Стати не носієм болю, а носієм любові. Стати відповіддю на молитву. На ту мамину нічну розмову з Творцем, яка стала основою мого існування. І тепер я знаю: народитися — це шанс. А знайти сенс — це дар. І мій дар — бути тим, хто любить. 

Ми дуже крихкі сосуди, натомість носимо в собі величезний скарб - дар любові. Безумовної любові Творця, в якій перебували у світі духів, материнської любові, яка виносила нас і дала життя. Любові, в якій народжуються сенси і зцілюються душі. Завдяки любові моєї коханою і терпії, зцілилась моя душа, а згодом тіло зцілило себе і всі мої диагнози були зняті. Я переродився а душі, відчув наче переродження в тілі. Залишився дух. Ісус якось сказав Никодиму: "Якщо хтось не народиться згори, не може побачити Царства Божого. На що Никодим запитав: "Як може людина народитися, будучи старим? Невже може він іншим разом увійти в утробу матері своєї і народитися?". На що Ісус відповів: "Істинно, істинно кажу тобі, якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є тіло, а народжене від Духа є дух". Моє переродження від Духа стало неминучим. Творець неодноразово звертався до мене, і мій відгук на Його поклик незабарився. Я прийняв Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. І через Нього возз'єднався зі світом духів, в якому і був в лоні Отця до народження. Бо саме Ісус - є той шлях, що, наче міст, з'єднав Собою світ матеріальний та світ духів, щоб ми могли повернутися на Небо, звідки й прийшли. Бог, Якого моя мама просила подбати про мене у моливах, приглядав за мною. Він, наче батько, тримав мене за руку, а я забирав руку і кудись біг. Потім я повертався більш дорослим, і ми знову йшли з Ним за руку. Потім з віком, я знову зривався і кудись зникав. А Він посилав мені на допомогу янголів, як моя дружина або психотерапевтка. Я повертався іще біль дорослішим, давай Йому руку, і ми йшли далі по життю. Коли ж я опустив руки і не міг більше йти, Він мене ніс на Своїх руках. Він хотів ходити зі мною по землі. І через мене любити інших людей 

Він хотів, щоб я народився,  хоча я не хотів родитися.

Кінець