Читати книгу - "Зіграй зі мною, Ліана Меко"

Він не винен, що так сталося. Не винен!

Дінка винна. Це вона, дурепа, відволікла поцілунками своїми!

І ще комунальники. Срані комунальники: у тому смердючому районі темрява була непроглядна. Невже не можна провести нормальне освітлення?!

І батьки. Так, мати переважно. Якщо батько ще якось намагався виховувати, дисциплінувати, то мати балувала, та й на батька ще впливала: все для Дарія, відмовляти ні в чому не можна, все йому, бо єдина дорогоцінна довгоочікувана дитина, гідна найкращого.

Хочеш машину на день народження - звісно, синочку, ось тобі подаруночок. І начхати, що прав немає, водити-то вмієш. Головне в місто не виїжджай, щоб люди не бачили і не дай Боже поліції на очі не потрапити, а так - будь ласка, катайся на здоров'я.

Хочеш влаштувати вечірку на сімнадцятиріччя - не питання, ми з батьком якраз давно збиралися в Португалію поїхати відпочити. Веселися, синку, сімнадцять буває тільки раз у житті. Головне, знову ж таки, щоб пристойно було, щоб ніяких наслідків і чуток потім. Усіма силами бережемо татову кришталево чисту репутацію.

Репутація - це єдине, що хвилювало батьків. Єдине, що вони вимагали від Дарія. Божеволій, твори дичину, веселися на повну, але зберігай обличчя сім'ї. Зберігай чистоту прізвища. Можеш хоч прогнити всередині, але зовні маєш бути відполірований до блиску.

Може, якби батьків хвилювало бодай щось, окрім ідеальної репутації сім'ї Шаргородських, якби вони не потурали йому в усіх забаганках, якби місто було кращим, якби не Дінка... Може, нічого б цього не сталося.

І не довелося б зараз трястися від невідомості, здригатися від кожного шереху, кожного погляду.

Це блін уже конкретно скидалося на параною! Здавалося, що всі дивляться на нього і бачать, знають, точно знають, що він зробив суботньої ночі, тикають у нього пальцями, перешіптуються. Здавалося, що ось просто зараз, просто посеред уроку в клас увірветься наряд поліції, закують Дара в кайданки і запроторять у СІЗО. А далі - гірше.  Дізнається батько - і все, кінець. Та батя його з гівном зжере. Він його знищить. Це ж така ганьба, такий непрощенний проступок - ідеальний син ідеального мера Шаргородського скоїв ЗЛОЧИН!

Дар заспокоював себе як міг: ніч тоді була, темно хоч око виколи, місце безлюдне - його ніхто не міг побачити. Це просто маячня, він себе накручує - ніхто насправді не дивиться, ніхто нічого не знає. Із суботи минуло вже три дні, а на районі - тиша, ніякого галасу, жодних чуток і підозр. Тільки в понеділок Женька Зубко заїкнувся мимохідь про те, що хтось із його кентів начебто бачив, як когось збили на гаражах, тільки ні машину, ні жертву не розгледів. Та й накурений був у гівно, йому цілком усе це могло просто привидітися.

Дар тоді на таких нервяках був, що ледь не знудило від почутого. Насилу втримався, щоб не почати ставити тисячі уточнюючих і тим самим не здати себе з потрохами. Наприклад: не знаєш, бува, якого кольору була машина? Або: і що та людина? Жива?

Сьогодні середа, і більше ніхто ні про що подібне не заговорював. Тихо, спокійно, ніби нічого й не сталося. Звичайний день, нічого особливого. Дінка спокійна як удав, звично тулиться до його боку, і тріщить без угаву. Не переживає і винною себе не почуває. Відразу, ще в неділю, сказала, щоб не трахав їй мозок - вона нічого не пам'ятає. І чорт знає, правда чи прикинулася...

Дарій і сам усю неділю намагався всіма силами відбиватися від нав'язливих нудотних флешбеків, тікав від них як міг, відмахувався. Так же простіше: забув, нічого не пам'ятаю, та буває, провал у пам'яті. Меморі фейл, що з нього взяти?

Та тільки самообман цей не рятував. Подробиць з переляку він, ясна річ, не пам'ятав, але факт події заперечувати не виходило. Цей звук - звук удару тіла об бампер, і картина - як це тіло, прокотившись по капоту аж до лобовухи, млявим мішком з'їхало на землю... - не давали забутися ні на секунду, переслідували по п'ятах, пробиралися в мозок і кошмарили уві сні й наяву. Дар ні їсти нормально, ні спати не міг. На навчанні зосередитися не виходило - контрольну вчора на трійку написав, зроду такого не траплялося. І навіть із тренування Макарич погнав, мовляв, занадто Дар розсіяний якийсь...

Так не могло більше тривати, треба було брати себе в руки й не заганятися. Можливо, з тією людиною нічого такого вже страшного й не трапилося - встав, обтрусився і пішов у своїх справах. І взагалі, хто міг вештатися в такій глушині після опівночі? Там же наркоші одні зависають, якщо і попався один під колеса - ніфіга з ним не буде, заживе все як на собаці...

Так себе весь день і вмовляв, під кінець навіть удалося долучитися до уроків, але на останньому Таєчка - їхня класуха і за сумісництвом географічка, - чогось раптом вирішила влаштувати розбір польотів. Взагалі-то вона прикольна: молода, прогресивна, з учнями на короткій нозі. Але й у неї заскоки трапляються. Буває ні з того ні з сього заведеться і чехвостить усіх підряд весь урок. Ось і сьогодні так само. ПМС у неї чи що...

- Ви взагалі усвідомлюєте, що ви випускний клас?! - Обурювалася Таєчка, суворо обводячи поглядом останні ряди. - У вас іспити на носі, а ви навіть на контрольних не зволите трохи напружитися! Це так безвідповідально! Я розчарована. Ось навіть ти, Шаргородський, - Таєчка махнула на Дара рукою і втупилася з неприхованим невдоволенням, - ось що це за трійка раптом із хімії?

Дарій посовався на стільці, сів рівніше, знизав плечем.

- А це він хворів після дня народження. - Заіржав Зубко, відповівши за Дара. Але Таєчка зиркнула на нього так злобно, що той одразу потупився.

- Я вас не впізнаю! - Продовжувала палати класуха. - Вам гормони в голову вдарили, чи що? Що за трійки, що за прогули, що за недбалість?! - У праведному обуренні Таєчка похитала головою і рушила до столу, схопилася за журнал, пройшлася списком, потім оглянула присутніх. - Так, де Сандаленко Віта?

- У неї бронхіт. - Тявкнула з середнього ряду Зайцева - подружка відсутньої.