Читати книгу - "Зіграй зі мною, Ліана Меко"

Таєчка знову кинула погляд у журнал.

- А Ауріка? Де Герасимова? - Вчителька обвела клас очима, з очікуванням подивилася на Кравцову - їхню старосту-активістку, але та знизала плечима. Поглянула на Зубко - той очі витріщив і замотав головою, мовляв я-то що, ця божевільна просто сидить за сусідньою партою, а так він за нею не стежить. Таєчка насупилася, погортала журнал. - Так, її і вчора не було, і в понеділок. Що, ніхто не знає де Ауріка?

На запитання навіть не відреагували.

- Теж мені «найдружніший клас»... - Невдоволено фиркнула Таєчка, похитавши головою.

Дар закотив очі. Реально ПМС у классухи. Типу вона не знає, що з цією дикункою ніхто не спілкується. Та її відсутність навіть не помітив ніхто, насправді. Вона що є, що немає - без різниці. Для Дарія так точно. Фрикувата відщепенка - ні з ким не дружить, не спілкується, витріщається тільки злісно, як вовченя дике, якщо хтось до неї підійти й заговорити наважиться. А якщо в комусь загрозу для себе побачить, так і в бійку може кинутися, божевільна. Дар це знав не з чуток - був невеликий конфлікт у дев'ятому класі. Досі від нігтів цієї психічки шрам на шиї залишився.

Фу, аж зуби зводить від ненормальщини, - кривився Дарій, згадуючи однокласницю. Божевільна дівиця, одиначка-невдаха, що навіть не намагається влитися в колектив, навіть не намагається мати нормальний вигляд. Одягається як... як... як...

І тут Дарія ніби коротнуло. Серце гримнуло й застигло, коли перед очима постав образ однокласниці: запрана сіра толстовка, капюшон, вічно насунутий на лоб, пошарпані джинси.

А потім гострий короткий флешбек по свідомості. Тіло, що скотилося по капоту. Капюшон. Сині джинси. Довге русяве волосся, що віялом змахнуло в повітрі в секунду польоту...

Чорт.

Дарія знудило. Липкий страх поповз по шкірі, викликаючи дрібне противне тремтіння, затягуючи гортань вузлом, так що дихати боляче.

Чорт. Чорт. Чорт.

Стиснув зуби. Відчув, як у грудях завмирає і холоне, а потім мчить униз, б'є льодом під коліна і під лопатки. Збирається крижаною кіркою вздовж хребта.

Ні, це була не вона. Не могла бути вона. - Гарячково нишпорячи очима по всьому довкола, умовляв себе Дар, але підозра вже твердшала, перетворюючись майже на камінь, дряпаючи краями нутро.

 Це цілком могла бути вона...

- Хтось може зайти до Аурики додому, провідати, дізнатися, що з нею? - Таєчкин голос увірвався у свідомість електричним розрядом. Дар здригнувся.

Вчителька запитально подивилася на Кравцову, але та замотала головою.

- Я не піду в ту діру! - Обурено відгукнулася староста.

- Хто сходить? - Невдоволено підібгавши губи, наполегливо запитала класуха.

Клас загуркотів. «Мені не по дорозі». «А я зайнятий». «Та там же бермудський трикутник: потрапиш - не вийдеш». «Я не хочу повернутися з викруткою в оці»... Пацани почали відпускати якісь дебільні жарти, дівчата шушукатися і фиркати. Коли раптом...

- Я сходжу. - Пролунало тихе. І Дар з подивом упізнав у ньому свій голос.