Читати книгу - "Гречаний Мед, Роман Олійник (Argonayt)"

Весна цього року прийшла в Підгайці напрочуд рано. Та це й не дивно, адже зими як такої у них і не було. Трішки потрусило снігом на Різдвяні свята, кілька днів поморозило після Хрещення Господнього, а вже на Стрітення так потепліло, що надворі можна було ходити в одній футболці, чи легкій блузі. В селі до такого погодної аномалії ставилися по різному. Старше покоління згадувало крижані холоди та люті хурделиці зі свого далекого минулого, та глибокодумно підсумовувало, що всі ці кліматичні катаклізми приходять через неконтрольовану діяльність людства. У кого було сутужно з фінансами той просто тішився з того, що доведеться менше витрачати грошей на опалення домівок. Але свою найбільшу радість демонстрували пташки від веселого, голосного цвірінькання яких тепер аж лящало у вухах.

Сеньйора Вероніка відносилася до тих людей в душі яких чудернацьким чином сплелися всі ці суперечливі почуття. Яскраве сонечко на пронизливій блакиті неба завше піднімало настрій жінці, тепла, погожа погода дозволяла зробити більше запланованих на день справ, однак і спомини про снігові замети так колючий морозець інколи мимоволі навіювали тужливу ностальгію. Правда довго піддаватися журливій меланхолії було не в її стилі, бо життя навчило однієї простої істини – скільки ти не сумуй, а краще від цього не стане. Ліпше зайнятися себе якимось важливим ділом, а ще краще придумати таку грандіозну ідею здійснення якої заволодіє всією твоєю увагою та часом.

Саме такий серйозний проект Сеньйора Вероніка й обдумувала останні кілька днів. А все розпочалося з того січневого надвечір’я коли в її піцерії було практично безлюдно. Єдиний завсідник, дід Стефко, доцмуливши свою чергову чарчину горілки закушував шматком медового торта, спеченого напередодні старшою донькою Софією. Старий нещодавно отримав пенсію тому міг собі дозволити гонорово посидіти скільки йому заманеться і вволю потеревенити на різноманітні теми. Вдома на нього ніхто не чекав, спішити чоловікові було нікуди, той міг засидітися у них навіть до самого закриття.

– Смачний торт ти спекла доню, – промовив дід Стефко закидаючи останні крихти до рота. – Тільки має один суттєвий недолік.

– Який саме? – наїжачилася за шинквасом Софія, яка завше ревно ставилися до критики та зауважень на рахунок її кулінарних здібностей.

– До самого торту у мене претензій немає, – неспішно вів дальше старий. – В от мед явно не найкращої якості. Де ви його берете?

– На ринку, в одного знайомого пасічника, – замість доньки відповіла Сеньйора Вероніка.

– Ясно, – іронічно хмикнув чоловік і саркастично додав. – Він такий пасічник, як я космонавт. Дурить вас безбожно і замість хорошого продукту продає паскудний сурогат.

– Начебто ви маєте якесь поняття про все це? – єхидно поцікавилася дівчина.

– Авжеж маю, – важко зітхнув дід Стефко і невесело всміхнувшись пояснив. – Я ж колись працював на найбільші пасіці нашого району тож багацько знаю як про самий мед, так і про власне бджіл, комах що його збирають. Ось тобі відомо, що цей божественний продукт використовують не тільки в кулінарії та медицині? Деякі гурманами, наприклад, додають гречаний мед при приготуванні м’яса. Мед з кінзи ще називають «чоловічим медом» бо він зміцнює потенцію у чоловіків. Квітковий мед пом’якшує шкіру у дівчат, робить її не такою сухою. А ще…

Поки старий вів свою розповідь Сеньйора Вірця раптом згадала, що колись, давним-давно, ще до задовго до її поїздки на заробітки в далеку Італію, цей односельчанин насправді був знаний в Підгайцях, як завзятий пасічник. Де саме він працював, вже на жаль, не збереглося в пам’яті жінки, однак те що тоді, в себе вдома, чоловік тримав кілька вуликів з бджолами не підлягало сумнівів. Як і було незаперечним фактом те що за медом до нього навідувалися ледь не всі жителі села. Навіть батьки неодноразово лікували липовим медом її та старших братів від грипу та простуди в дитинстві.

– Ух ти! – голос доньки повернув власницю піцерії до реальності. – А це складно піклуватися про бджоли?

– Якщо любиш свою справу, то завиграшки подолаєш будь-які труднощі. Займатися бджолами приносило мені неймовірне задоволення, тому на роботу я ходив мов на свято.

Ось тоді в голові Софії зародилася шалена ідея якою вона не забарилася поділитися з мамою вже наступного дня. Чепурячись до чергового побачення зі своїм залицяльником дівчина раптом запропонувала:

– Ма, а давай заведемо пасіку.

– Ти напевне жартуєш? – запитала спантеличена Сеньйора Вероніка.

– Та ні, я цілком серйозно кажу. Я тут сьогодні пройшлася по різних сайтах в Інтернеті і знайшла стільки цікавого про мед. Це насправді дивовижний продукт. З нього так багато можна приготувати всякої-всячини. У мене вже є ціла колекція нових рецептів для випічки, напоїв та навіть твоєї піци. Ми могли б стати найпопулярнішою піцерією на всю околицю.

– Ніби ми і до цього не використовували мед для деяких наших страв?

– Це не те саме. Дід Стефко вірно говорив, що нас обдурювали. А ті рецепти, що я знайшла – ексклюзивні, для них потрібен натуральний мед, і до того ж різних сортів.

– Але ж ми нічого не петраємо в бджільництві, – заперечила жінка.

– Не біда. Дід Стефко допоможе, навчить і підкаже як найкраще облаштувати пасіку. Сама ж вчора чула, що раніше він обожнював свою справу, тож думаю не відмовить нам, коли попрохаємо про це. Головне щоб ти погодилася, а про все інше подбаю вже я сама. То як, ти не проти?