Читати книгу - "Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан"

Через один день шляху з села "Великі Ялинки" в околицях Ван-Райса. Мисливський штаб, Грейсбург.

Через день шляху з села "Великі Ялинки" мисливці нарешті прибули в мисливський штаб. Під'їхавши до нього, вони залишили своїх коней у стайні, а потім попрямували до входу. Увійшовши всередину, піднялися на третій поверх і розійшлися по своїх покоях. Після важкої битви з ведмедем-перевертнем мисливці почали відпочивати. Наступні дні видалися для них досить легкими, оскільки жодних замовлень найближчим часом не надходило.

Через тиждень, коли рани Фоллара затягнулися і йому стало краще, мисливці, як зазвичай, зібралися за столом у головному залі штабу, розмовляючи на різні теми, ділячись життєвими історіями, а також готуючись до наступного замовлення. День був похмурий, вітер вирував за вікнами. Крім мисливців, у залі також перебували інші члени ордена. Він, як відомо, складався з представників різних верств суспільства - від найнижчих до вищих. Однак мисливців з аристократії серед них було гранично мало.

Наші хлопці планували провести весь день у штабі, обговорюючи історії, граючи в карти і попиваючи холодне пиво. Однак парадні двері раптово відчинилися, і в зал увійшов командир Белліан у супроводі якоїсь дівчини. Усі мисливці тут же звернули на неї погляди.

Дівчина зняла капюшон, показавши себе у всій красі. Вона була шатенка середнього зросту, із зеленими очима і на рідкість миловидною зовнішністю. У залі повисла тиша, що тривала близько десяти секунд. Її перервав Белліан, представивши незнайомку:

- Знайомтеся, панове, - офіційно сказав він. - Ця молода дівчина - досвідчена мисливиця, яка прибула до нас із самого Ван-Райса, щоб допомогти в нашому скромному ремеслі полювання на чудовиськ.

- Приємно познайомитися, хлопці, - усміхнулася мисливиця. - Мене звати Евеліна, сподіваюся, ми з вами порозуміємося.

Раптом із дальньої частини залу пролунав хрипкий голос:

- Ну ніхрена собі, баба! - вигукнув один із мисливців.

Усі інші мисливці засміялися. Наші ж у цей час мовчки сиділи за столом і спостерігали за тим, що відбувається. Тільки Фоллар усміхнувся разом з іншими. Белліан пройшов далі залом, підійшов до столу, за яким сидів грубіян, і, дивлячись на нього сердито, наказав:

- Встати, живо.

Мисливець, чоловік років сорока з короткою стрижкою і грубими рисами обличчя, піднявся, пробрався через своїх товаришів і постав перед командиром. Белліан, не роздумуючи, спритно вдарив його по печінці. Той скривився від болю і нагнувся, тримаючись за груди. Белліан височів над ним.

- Ще раз почую подібну неповагу, і ти повернешся назад у каталажку, звідки прийшов, - грубо вимовив він, пильно дивлячись мисливцеві в очі. - Ти зрозумів?

Той, продовжуючи корчитися від болю, видавив:

- Д-да...

- От і добре, - сказав Белліан і відійшов від мисливця. Потім попрямував до стійки корчмаря і, повернувшись до всіх присутніх, виголосив:

- Це стосується кожного. Те, що вона дівчина, не дає вам права ставитися до неї нешанобливо. Вона такий самий мисливець, як і ви, а отже, має отримувати таке саме ставлення. Усім зрозуміло?

Двадцять мисливців у залі встали і хором відповіли:

- Так точно!

- Добре, це питання ми прояснили, - сказав Белліан, зробивши невелику паузу. - І ще одне. Якщо я або хтось з інших командирів штабу побачить, як ви розпускаєте до неї руки, кожен із вас про це сильно пошкодує. Незалежно від звання. Усім зрозуміло?

- Так точно! - знову пролунав хором голос мисливців.

- Вільно, - промовив Белліан. - Можете бути вільні, відпочивайте.

Усі повернулися до своїх справ. Мисливець, який грубіянив Евеліні, нарешті оговтався від удару, сів назад і кинув на неї незадоволений погляд. Та ж, не звертаючи уваги, повільно й граціозно пройшлася залом, підійшла до Белліана й запитала:

- Командире, де я можу присісти?

- Хм... - сказав він, озирнувшись. Потім його погляд зупинився на одному зі столів. - Можеш присісти поруч із загоном старшого мисливця Бетфорда. Я саме збирався з ним поговорити.

- Як скажете, - кивнула Евеліна і попрямувала до столу, за яким сиділи мисливці.

До Белліана в цей час підійшов інший командир, і вони про щось заговорили. Підійшовши до столу, Евеліна привітала присутніх:

- Вітаю, панове, капітан Белліан сказав мені присісти поруч із вами... Ви ж не заперечуєте?

- Анітрохи, - відповів Бетфорд. - Сідайте, соратниця.

Евеліна сіла за один стіл разом із мисливцями.

- Тебе ж звуть Евеліна, так? - запитав Реніфат, який сидів навпроти неї.

- Так, - відповіла вона. - А тебе?

- Мене звуть Реніфат.

- Приємно познайомитися, - усміхнулася Евеліна. - А вас, хлопці, як звати?

- Мене Фоллар звуть! - урочисто оголосив той. - Приємно познайомитися, панночко! - Він простягнув руку, і Евеліна, анітрохи не вагаючись, потиснула її.

- Мене Кліффорд звуть, - сказав старший мисливець.

- Приємно познайомитися, - з повагою відповіла Евеліна.

- А мене Джилліан, - сказав він, усміхаючись. - Приємно бачити, що наші похмурі ряди нарешті поповнила дівчина на кшталт вас.

- Для мене не вперше чути таке, - зауважила Евеліна. - У Ван-Райсі спочатку теж усі сприймали мене за дивину і намагалися прилаштувати до мене свій зад, але я швидко поставила їх на місце.

- Бачу, ви дівчина з характером, - стримано прокоментував Бетфорд.

- Можна й так сказати, - відповіла вона. - Хотілося б дізнатися, як у вас тут усе влаштовано... Ваш штаб доволі знаменитий. Цікаво, чи виправдовують мисливці його славу?

- Ну, це не нам судити, - делікатно відповів Бетфорд. - Думаю, ви самі зробите висновки.

- Ну, у нас тут досить цікаво, - сказав Реніфат. - За містом розташований мисливський бастіон, який охороняють сотні озброєних до зубів мисливців, майстерних бійців. А в самому штабі не менш досвідчені воїни.

- Ще б манери не завадило додати деяким із ваших, - усміхнулася Евеліна.